Ilea remained quiet throughout their preparations to leave. They stayed low in the first section of their flight, light rain soon starting to fall from the sky.
Ілея мовчала, поки вони готувалися до від'їзду. На першому відрізку польоту вони трималися низько, незабаром з неба почав падати дрібний дощ.
She gritted her teeth and kept on flying, holding on to both Aurelia and Samuel, the wide-eyed kids gripping her arms with all the strength they could muster.
Вона зціпила зуби і продовжувала літати, тримаючись за Аурелію і Самуїла, дітей з широко розплющеними очима, які стискали її руки з усієї сили, яку тільки могли зібрати.
The rain got stronger throughout the day, and Ilea had to start using her healing on the three survivors from the Alymie estate, and their pet spider, to help with the ill effects of the cold.
Дощ посилювався протягом дня, і Ілеї довелося почати використовувати своє зцілення для трьох уцілілих з маєтку Алімі та їхнього домашнього павука, щоб допомогти впоратися з негативними наслідками холоду.
“Ilea, we should rest!” Kyrian shouted over the winds, making her blink her eyes.
— Ілеє, нам треба відпочивати! — крикнув Кіріан через вітри, змушуючи її кліпати очима.
She didn’t know how long it had been, but the sky looked darker still. She would’ve preferred to keep flying until they reached Ravenhall, but it would’ve been cruel to put the two kids through that journey without some rest. They were already shivering, clutching her with pale, wet hands, eyes closed and noses sniffling.
Вона не знала, скільки часу минуло, але небо виглядало ще темнішим. Вона воліла б продовжувати летіти, поки вони не досягнуть Рейвенхолла, але було б жорстоко відправити двох дітей у цю подорож без відпочинку. Вони вже тремтіли, стискаючи її блідими мокрими руками, із заплющеними очима та принюхуванням носів.
“Over there,” she said, nodding toward a patch of forest she could see in the distance. “We’ll make camp there.”
— Там, — сказала вона, кивнувши в бік клаптика лісу, який вона бачила вдалині. — Розтаборимося там.
The group soon landed between the trees. The rain was still falling, though lighter here than it had been closer to Virilya.
Невдовзі група приземлилася між деревами. Дощ все ще падав, хоч і слабший, ніж ближче до Вірилі.
“We should build some shelter,” Kyrian said as metal hovered out of his quiver, forming blades that cut into a few of the nearby trees.
«Нам слід побудувати якесь укриття», — сказав Кіріан, коли метал завис з його сагайдака, утворюючи леза, які врізалися в кілька дерев поблизу.
Ilea activated her buffs before she went and helped, lifting entire tree trunks with her bare hands and moving them to where Kyrian indicated. They built a simple triangular structure with broad logs, pushed into the earth with her strength and secured at the top with Kyrian’s flowing metal.
Ілея активувала свої бафи перед тим, як піти, і допомогла, піднімаючи голими руками цілі стовбури дерев і переміщаючи їх туди, куди вказав Кіріан. Вони побудували просту трикутну конструкцію з широких колод, з її силою вдавлювали в землю і закріплювали вгорі текучим металом Киріана.
“Should we make a fire?” Kyrian asked.
— Чи не розвести багаття? — спитав Кіріан.
“They’re freezing,” Ilea said, nodding, and she started collecting smaller branches from where they had felled the trees.
— Вони замерзають, — сказала Ілея, кивнувши головою, і почала збирати менші гілки з того місця, де вони зрубали дерева.
“Someone could be following,” Orthan said. “As long as we have a healer, we won’t die.”
— Хтось може слідкувати за ним, — сказав Ортан. «Поки у нас є цілитель, ми не помремо».
“If they follow, we’ll have someone to interrogate,” Trian said as he helped Ilea build a fire.
«Якщо вони підуть за ними, у нас буде кого допитати», — сказав Тріан, допомагаючи Ілеї розвести багаття.
With Trian’s lightning, the fire soon provided a little warmth in their wooden shelter. The tree trunks were still wet and wind blew in through the opening they required for the smoke, but with fresh clothes and blankets, the survivors soon stopped shivering.
Завдяки блискавці Тріана вогонь незабаром трохи зігрів їхній дерев'яний притулок. Стовбури дерев все ще були мокрими, і вітер дув через отвір, необхідний для диму, але зі свіжим одягом і ковдрами ті, хто вижив, незабаром перестали тремтіти.
Ilea shared food with them from her necklace, and they all remained quiet, eating and resting. Until Samuel started crying. Trian moved over to hug both the boy and his sister.
Ілея ділилася з ними їжею зі свого намиста, і всі вони мовчали, їли і відпочивали. Аж поки Самуїл не заплакав. Тріан підійшов, щоб обійняти і хлопчика, і його сестру.
“It’s okay,” he said, repeating the sentence from time to time as they sat around the fire.
— Нічого страшного, — сказав він, час від часу повторюючи речення, коли вони сиділи біля вогнища.
Ilea finished her meal having barely noticed the taste.
Ілея закінчила трапезу, ледве помітивши смак.
She didn’t sleep that night.
Тієї ночі вона не спала.
*
