Ще два метеори, набагато менші, врізалися в натовп людей, що тікали. Вибухи, що відбулися в результаті, змусили те, що залишилося від десятків мирних жителів, уламки каміння розтрощили сидіння, а перелякані крики заповнили палаючу арену. Ще дві атаки були заблоковані магічними щитами, але удар все одно обрушив вогняні уламки на маси внизу.
“If there’s more than one of them, I want everyone who came down to help but is below level 100 to flee through the tunnels. Up here, you’re just targets for their long-range mages. Glenn, you will lead them,” Esteban commanded.
"Якщо їх більше, ніж один, я хочу, щоб усі, хто спустився на допомогу, але нижче 100-го рівня, втекли через тунелі. Тут ви просто мішені для їхніх магів дальньої дії. Гленне, ти їх поведеш, — наказав Естебан.
One of the guards in full plate armor nodded at the last sentence. “You have the lead here then, Esteban.”
Один з охоронців у повному обладунку кивнув на останнє речення. — Тоді ти маєш тут лідерство, Естебане.
The smell of blood and fire wasn’t bothering Ilea as much as it would have only half a year prior. That familiar calm washed over her. Without that fear, she was more eager to fight them than to run.
Запах крові та вогню не турбував Ілею так сильно, як півроку тому. Той знайомий спокій огорнув її. Без цього страху вона більше прагнула битися з ними, ніж бігти.
But who are they?
Але хто вони?
Just as the thought reached her brain, three figures landed heavily in front of the group of around thirty assembled defenders.
Як тільки ця думка дійшла до її мозку, три постаті важко приземлилися перед групою з приблизно тридцяти захисників, що зібралися.
Clothed in mystical-looking leather armor made of a sleek dark material and engraved with what looked like runes, the three figures instantly recovered from their forceful landing. They were tall and lithe but not too different in shape from some of the humans standing nearby. Magic vibrated so strongly around them that Ilea had to deactivate her Magic Perception just to see the figures properly.
Одягнені в шкіряні обладунки містичного вигляду, зроблені з гладкого темного матеріалу і вигравірувані чимось схожим на руни, три фігури миттєво оговталися від силового приземлення. Вони були високі і стрункі, але не надто відрізнялися за формою від деяких людей, що стояли поблизу. Магія вібрувала навколо них так сильно, що Ілеї довелося деактивувати своє Магічне Сприйняття, щоб правильно побачити фігури.
Elves? she wondered, looking at their long ears. Two had red hair, one flowing and long, the other short and wild. The last of the three standing in the center had near-white hair, two sheaths hanging from his belt.
Ельфи? — здивувалася вона, дивлячись на їхні довгі вуха. У двох було руде волосся, один розпущений і довгий, другий короткий і дикий. Останній з трьох, що стояв у центрі, мав майже біле волосся, два піхви звисали з пояса.
[Warrior– ??]
[Воїн – ??]
With a smile nearly tearing his face apart, revealing pointed, needle-like teeth, the creature spoke.
З усмішкою, що ледь не розірвала його обличчя, показавши гострі, схожі на голки зуби, істота заговорила.
“A defensive line of little humans. How quaint.” His voice was a whisper, yet so loud in her ears that Ilea had to cover them with her hands. He turned to the elf on his right and continued. “Var es neirah, sin Val Akuun?”
"Оборонна лінія маленьких людей. Як химерно». Його голос був шепотом, але таким гучним у вухах, що Ілеї довелося прикрити їх руками. Він повернувся до ельфа праворуч і продовжив. — Var es neirah, sin Val Akuun?
“Glenn!” Esteban shouted, just as one of the attackers released a storm of fire from his hands. Four of the defenders answered with their own spells as fire met fire, and the roar of it filled the arena.
— Гленн! — вигукнув Естебан, коли один із нападників випустив з його рук бурю вогню. Четверо захисників відповіли своїми заклинаннями, коли вогонь зустрівся з вогнем, і його гуркіт заповнив арену.
“You heard the geezer – with me!” Glenn called as he started to lead a defensive retreat.
— Ти чув ґізера — зі мною! — гукнув Гленн, коли почав вести оборонний відступ.
Jumping backward, away from the fire, a guard shouted at Ilea, “I appreciate it but you’d be a burden in this fight.”
Відскочивши назад, подалі від вогню, охоронець крикнув на Ілею: «Я ціную це, але ти будеш тягарем у цій боротьбі».
Not listening to the guard, Ilea saw several shields form in the air above Esteban, who was using the suns’ own rays to channel a beam of light through them.
Не послухавши охоронця, Ілея побачила, як у повітрі над Естебаном утворилося кілька щитів, які використовували власні сонячні промені, щоб направити через них промінь світла.
Another crash shook the ground, two of the elves reemerging from the swirling dust and debris unscathed. A flurry of gigantic fire arrows burst into one of them, and when Ilea looked around, she saw Jyraiu flying a couple of dozen meters behind their group, his fiery bow in hand.
