“There is no city in the north. Not anymore, as far as I know. I have locations of other dungeons and am willing to give them to you on the same conditions we agreed upon before. Some are far away. Do you have a way of traveling quickly?” he asked, carefully turning the page of the old book.
"На півночі немає міста. Наскільки мені відомо, вже ні. У мене є локації інших підземель і я готовий віддати їх вам на тих самих умовах, про які ми домовилися раніше. Деякі з них знаходяться далеко. Чи є у вас спосіб швидко подорожувати?» — запитав він, обережно перегортаючи сторінку старої книги.
Ilea nodded. “Depends on what you’d consider quickly. I can fly, at least.”
Ілея кивнула. "Залежить від того, що ви швидко розглянете. Принаймні я вмію літати».
“Flying? Foolish human…” He sighed and stopped working. “The Famine Crows will tear you apart if they catch you flying in their territory. There’s worse up there as well.”
"Літаєте? Дурна людина..." Він зітхнув і перестав працювати. «Голодоморські ворони розірвуть вас на шматки, якщо спіймають вас на своїй території. Там і гірше".
Ilea squinted at him. “Well, I’ve flown by night. I know the storms are happening by day. Nearly killed me before. Famine Crows? Are those the ones with leathery wings? I never got close enough to identify them.”
Ілея примружилася на нього. — Ну, я прилетів уночі. Я знаю, що шторми відбуваються вдень. Ледь не вбив мене раніше. Голодні ворони? Це ті, що мають шкірясті крила? Я так і не підійшов настільки близько, щоб їх упізнати».
He summoned a notebook and flipped through the pages before showing her a sketch of the leathery birds she’d seen before.
Він узяв блокнот і погортав сторінки, перш ніж показати їй ескіз шкірястих птахів, яких вона бачила раніше.
“Famine Crows. I have seen them travel in groups of up to forty. Their levels, I would guess, are above three hundred fifty, but not above five hundred.”
"Голодомор ворони. Я бачив, як вони подорожували групами до сорока осіб. Їх рівень, я думаю, вище трьохсот п'ятдесяти, але не вище п'ятисот».
Meaning he’s able to identify up to three fifty but they don’t have three question marks? Ilea speculated.
Тобто він може визначити до трьох п'ятдесяти, але у них немає трьох знаків питання? — здогадалася Ілея.
“I have also seen them rip apart anything they touch. The only thing they don’t attack is the mist.”
"Я також бачив, як вони розривали все, до чого торкалися. Єдине, на що вони не нападають, так це на туман".
“You mean the Miststalkers?” Ilea asked.
— Ти маєш на увазі Туманників? — спитала Ілея.
He turned in his notebook again and showed her one of the six-eyed monsters. “They are a part of the mist. I have my theories about them, but as I have said, not even the crows attack them.”
Він знову повернув свій блокнот і показав їй одного з шестиоких монстрів. "Вони є частиною туману. У мене є свої теорії про них, але, як я вже сказав, навіть ворони не нападають на них».
Ilea smiled. “Well, there’s little meat on them.”
Ілея посміхнулася. — Ну, м'яса на них мало.
“I suggest you travel by day and only through the crevices and cracks of the terrain. Yet… you have faced these knights, in a dungeon, alone. I doubt you will wish to travel safely.”
"Я пропоную вам подорожувати вдень і тільки через щілини та тріщини місцевості. Ще... Ви зіткнулися з цими лицарями в підземеллі, наодинці. Я сумніваюся, що ви захочете подорожувати безпечно».
“Finally, you understand something. Got a map I can copy?”
"Нарешті ви дещо розумієте. У вас є карта, яку я можу скопіювати?»
She was debating if she should stay until her armor was completely done for. It definitely had a couple more fights in it, but maybe it would be better to survey the area and find some better armor. Going back to Ravenhall was an option as well, but she doubted she’d find this dungeon again if she left now with her long-range blink.
Вона обговорювала, чи варто їй залишатися, поки її обладунки не будуть повністю готові. У ньому точно було ще пару боїв, але, можливо, краще було б оглянути місцевість і знайти якусь кращу броню. Повернутися до Рейвенхолла також було варіантом, але вона сумнівалася, що знову знайде це підземелля, якщо піде зараз, моргнувши на далеку відстань.
He hissed in response, looking at her with pursed lips. “That is information I have collected over many years. What will you pay in return?”
— прошипів він у відповідь, дивлячись на неї зіщуленими губами. "Це інформація, яку я збирав протягом багатьох років. Що ви заплатите натомість?»
Ilea rolled her eyes and spread her wings. “Never mind. I guess I’ll just find them myself. Sadly, that means it’ll take me longer to find any more books for you.” Glancing at him, she smiled. “A tragedy, really. All that forgotten knowledge. Old runes, maybe even poetry…”
