A trickle of water flowed through the ravine, ending somewhere between a bunch of boulders. Checking her map again, she would have to follow the crevice until she entered the valley, then head westward in a curve until she reached the Root Vault.
Через яр текла цівка води, що закінчувалася десь між купою валунів. Знову перевіривши свою карту, вона повинна була йти по ущелині, поки не увійшла в долину, а потім попрямувати на захід по повороту, поки не досягла Кореневого Сховища.
I wonder what it’s actually called. And why did he call it a vault, of all things?
Цікаво, як це насправді називається. І чому він назвав його сховищем усіх речей?
Ilea flew low and at moderate speed to be able to react to anything that jumped her, thinking about the Tremor dungeon and her talks with Elfie. For what it was worth, he actually seemed kind of nice – a little weird at times, but not unpleasant.
Ілея летіла низько і на помірній швидкості, щоб мати можливість реагувати на все, що її підстрибувало, думаючи про підземелля Тремор і свої розмови з Елфі. Чого б це не коштувало, він насправді здавався якимось милим – часом трохи дивним, але не неприємним.
Like two strangers meeting on vacation?
Як двоє незнайомих людей, які зустрічаються у відпустці?
The comparison made her smile. Of course, she was here for more than sight-seeing, and she had an inkling that the same was true for him, but she didn’t consider her road one quickly traveled. Each step would take time until she could face more Taleen dungeons and find out more about their gates. Until she could take down a Praetorian.
Це порівняння змусило її посміхнутися. Звичайно, вона була тут не тільки для того, щоб оглянути визначні пам'ятки, і вона здогадувалася, що те ж саме стосується і його, але вона не вважала, що її дорога швидко пройдена. Кожен крок займав час, поки вона не змогла зіткнутися з новими підземеллями Талін і дізнатися більше про їхні ворота. Поки вона не змогла знищити преторіанця.
She gulped, hoping that her decision to leave the Plains wouldn’t come back to bite her in the ass. If Baralia pushed past Lys, Ravenhall could become a target, and she wanted to be there to help her friends and the city she’d come to call home if the need arose.
Вона ковтнула, сподіваючись, що її рішення покинути рівнини не повернеться, щоб вкусити її в дупу. Якби Баралія проштовхнулася повз Лиса, Рейвенхолл міг стати мішенню, і вона хотіла бути поруч, щоб допомогти своїм друзям і місту, яке вона приїде, щоб назвати своїм домом, якщо виникне така потреба.
Ilea shook her head, trying to get rid of her worries and focusing on the here and now. Every fight against monsters up here in the north would leave her stronger, more capable. There would be many Taleen dungeons in her future if she wanted to find Kyrian – not to mention the far-off goal of revenge against the Lily. She should focus on that.
Ілея похитала головою, намагаючись позбутися своїх турбот і зосередившись на тут і зараз. Кожна битва з монстрами тут, на півночі, робила її сильнішою, здібнішою. У її майбутньому буде багато підземель Талін, якщо вона захоче знайти Кіріана, не кажучи вже про далеку мету помсти Лілі. Вона повинна зосередитися на цьому.
A loud roar cut through the air, but it was too far away to be meant for her. And the way that thing sounded, it’s far too big to be interested in such small prey. The sound had come from ahead, so Ilea picked up some speed, finding herself more interested in seeing what it was than her self-preservation.
Гучний гуркіт прорізав повітря, але це було надто далеко, щоб бути призначеним для неї. І те, як ця штука звучала, вона занадто велика, щоб цікавитися такою маленькою здобиччю. Звук долинав попереду, тож Ілея трохи набрала швидкість, виявивши, що їй більше цікаво побачити, що це таке, ніж її самозбереження.
Coming around a bend in the crack, where it started to open up more and more, she saw the end of a massive scaled tail slither through toward the next section of the ravine, sunlight glistening on parts of its green skin. At the end of this section, she could see two ways forward. She was pretty sure one went west and the other northward.
Обійшовши поворот щілини, де вона почала відкриватися все більше і більше, вона побачила, як кінець масивного лускатого хвоста прослизнув до наступної ділянки яру, а сонячне світло блищало на частинах його зеленої шкіри. Наприкінці цього розділу вона побачила два шляхи вперед. Вона була майже впевнена, що один іде на захід, а інший на північ.
With the tail going west and her destination lying in the same direction, her next step was cut out for her. A smile blossomed on her face as she watched the dark clouds above move past, quickly finding cover as arcane lightning smashed into the overhanging walls of stone.
