The rogue didn’t reply, but she didn’t press him any further. Perhaps revealing such information was offensive to whatever species he was.
Пройдисвіт нічого не відповів, але більше не тиснув на нього. Можливо, розкриття такої інформації було образливим для будь-якого виду, до якого виду він належав.
‘ding’ Poison Resistance reaches 2nd level 1
Стійкість до отрути досягла 2-го рівня 1
You are a target of assassins or not very good at distinguishing berries. Surviving either of those, you have developed a general resistance to poisons.
Ви мішень убивць або не дуже добре розрізняєте ягоди. Переживши будь-який з них, ви виробили загальну стійкість до отрут.
2nd stage: Either you need better guards or you need to stop eating everything you see. Experience has granted you the ability to sense poison. Additionally, its spread throughout your body is slower, reducing its effects.
2-й етап: Або вам потрібні кращі охоронці, або вам потрібно перестати їсти все, що ви бачите. Досвід наділив вас здатністю відчувати отруту. Крім того, його поширення по всьому тілу відбувається повільніше, що зменшує його наслідки.
That’s why I poison myself, Ilea thought with a smile.
Тому я отруюю себе, подумала Ілея з посмішкою.
The rogue walked over to the others as Ilea watched them help up the lizardman, who was still weakened from his exertions and near-death experience.
Розбійник підійшов до інших, а Ілея дивилася, як вони допомагають людині-ящірці, яка все ще була ослаблена від своїх зусиль і передсмертного досвіду.
“We have to go. A trail of blood was left behind that could lead them to us,” the robot said, turning to Ilea. “What do you seek as payment, warrior healer?”
"Треба йти. Після себе залишився слід крові, який міг привести їх до нас», — сказав робот, звертаючись до Ілеї. — Чого ти просиш як плату, воїну-цілителю?
Ilea scratched her chin. “I need a place to sell my things and, more importantly, a smith. You’ve got a lot of metal on you. Know anyone around that fits that description?”
Ілея почухала підборіддя. «Мені потрібне місце для продажу моїх речей і, що важливіше, коваль. На тобі багато металу. Чи знаєте хтось, хто відповідає цьому опису?»
The robot moved in a way that approximated a nod. “I do. Come with us,” he said and started walking into the dark. Then he paused. “He’s not a pleasant one, but perhaps you won’t be too bothered by his presence.” He laughed, the sound echoing in the cramped and dark cavern. “If the poison doesn’t kill you before we get back, that is.”
Робот рухався таким чином, що нагадував кивок головою. — Вірю. Ходімо з нами, — сказав він і пішов у темряву. Потім він зробив паузу. — Він не з приємних, але, можливо, вас не надто турбує його присутність. Він засміявся, і цей звук луною луною лунав у тісній і темній печері. — Якщо отрута не вб'є тебе до того, як ми повернемося, тобто.
A click echoed in the enclosed space as a small part of his helmet opened up, something akin to an eye flashing, an enchantment activating, before light flooded into the dark cave.
Клацання пролунало в замкнутому просторі, коли маленька частина його шолома відкрилася, щось схоже на спалах ока, активація зачарування, перш ніж світло полилося в темну печеру.
“Quiet now, or we’ll attract unwanted attention,” he added before they climbed down through a tight opening.
— Зараз тихо, інакше ми привернемо до себе небажану увагу, — додав він, перш ніж вони спустилися через тісний отвір.
“You were the one laughing out loud,” Ilea pointed out.
— Це ти голосно сміялася, — зауважила Ілея.
“True. I should shut up too then,” he chuckled.
— Вірно. Тоді я теж повинен замовкнути, — посміхнувся він.
Ten minutes of silent climbing later, they came into a tunnel that seemed unnatural, its walls straight rather than rough and twisting. Now that he stood upright, Ilea noticed for the first time how tall the robot was. He was easily two and a half meters, even taller than the lizardman. The rogue was the only one similar in size to Ilea.
Через десять хвилин мовчазного підйому вони потрапили в тунель, який здавався неприродним, його стіни були прямими, а не грубими і звивистими. Тепер, коли він випростався, Ілея вперше помітила, якого зросту був робот. Він був метрів на два з половиною, навіть вищий за людину-ящірку. Розбійник був єдиним, хто був схожий за розмірами на Ілею.
“Where are we going?” she asked after a couple of minutes of walking down the corridor.
«Куди ми йдемо?» — запитала вона через пару хвилин прогулянки коридором.
The light of the robot’s headlight flashed over at her before it shifted forward again. “Hallowfort. Our home.”
Світло фари робота блиснуло на неї, перш ніж знову зміститися вперед. "Хеллоуфорт. Наш дім».
Ilea looked at the others, but they ignored her, lost in their own thoughts. “That doesn’t really tell me anything, robot man.”
Ілея подивилася на інших, але вони не звертали на неї уваги, занурившись у власні думки. — Це мені ні про що не говорить, людина-робот.
He laughed at that, deep and loud, before he checked behind them.
