Ілея дивувалася, скільки з них насправді народилося тут, скільки з них не знають іншого життя, ніж життя в оточенні злісних звірів, таємничих штормів і підземель. Природа, яка хотіла вбити вас так само, як і монстри, які шукають їжу. Скільком з них було байдуже? Терок, здавалося, був досить задоволений своїм способом життя, і хоча Голіафу, ймовірно, були сотні або навіть тисячі років, він задовольнявся тим, що кував і залишався у своїх володіннях.
I’d probably go mad after all that time…
Я, мабуть, збожеволів би після всього цього часу...
Then again, she’d never really considered getting to that age in the first place. How one of her kind would react and change after all that time was unknown, especially considering skills like Meditation, Hunter Recovery or Mental Resistance. Goliath didn’t seem to strive for power or domination. He was only focused on creation and metal. She could definitely see someone like Balduur following a similar path.
Знову ж таки, вона ніколи не думала про те, щоб досягти такого віку. Як одна з її родів відреагує і зміниться після всього цього часу, було невідомо, особливо з огляду на такі навички, як медитація, відновлення мисливця або психічний опір. Здавалося, що Голіаф не прагнув до влади чи панування. Він був зосереджений лише на творчості та металі. Вона точно бачила, як хтось на кшталт Бальдуура йде подібним шляхом.
For her, it was different. She had fought for months on end, but there was the constant danger of death, the progression in both her skills and levels, the results of enemies being killed and removed from dungeons.
Для неї все було по-іншому. Вона билася місяцями поспіль, але існувала постійна небезпека смерті, прогрес як у її навичках, так і в рівнях, результати вбивства ворогів і видалення з підземель.
To think she could now fight for hours at a time without even getting a headache was definitely scary, particularly when thinking about the possible heights a human or any other species could get to when the systems governing skills and Classes were involved. The reliance on killing to level up wasn’t lost on her. The saving grace for the world’s morality was that wild beasts were still worse and more powerful than any sapient beings she’d met, be they elves, Awakened, or humans.
Думати, що тепер вона може битися годинами поспіль, навіть не відчуваючи головного болю, безумовно, було страшно, особливо коли думала про можливі висоти, яких може досягти людина або будь-який інший вид, коли задіяні системи, що керують навичками та класами. Залежність від вбивства, щоб підвищити рівень, не була втрачена для неї. Рятівною благодаттю для світової моралі було те, що дикі звірі були ще гіршими і могутнішими за будь-яких розумних істот, яких вона зустрічала, будь то ельфи, Пробуджені або люди.
Taking a random stairwell leading down into the statue, she soon found a sign that read ‘Abyss’. Most of Hallowfort seemed to be located within the statue, not atop it. Ilea figured many of the species living here were likely not reliant on light, perhaps even being averse to it.
Піднявшись випадковими сходами, що вели вниз до статуї, вона незабаром знайшла табличку з написом «Безодня». Більша частина Хеллоуфорту, здавалося, була розташована всередині статуї, а не на її вершині. Ілея вважав, що багато видів, що живуть тут, швидше за все, не залежать від світла, можливо, навіть відчувають до нього огиду.
Living quarters were much more chaotic here – Ilea could only really identify the doors and windows. Even then, some of the openings looked too small, the furniture too alien for her to grasp their purpose. In a way, though, she was happy to find herself in a place so distant from a human settlement. She was the stranger here in connections, species, and culture.
Житлові приміщення тут були набагато хаотичнішими – Ілея могла по-справжньому ідентифікувати лише двері та вікна. Навіть тоді деякі отвори здавалися занадто маленькими, меблі занадто чужими, щоб вона могла зрозуміти їх призначення. Але в певному сенсі вона була щаслива, що опинилася в такому віддаленому від людського поселення місці. Вона була тут чужою у зв'язках, видах і культурі.
A single magical lamp placed in what looked like a worn steel lantern lit up the underground street lined with closed doors of stone, wood, or steel. It flickered from time to time as she made her way up the slightly damp street, holes and loose rocks as well as mushrooms decorating the tunnel, toward the torchlight illuminating white lettering on a sign spelling out the word ‘Abyss’ in Standard. The sign was attached to a building cast into the stone wall, simply cut into the inside of the once impressive monument to whatever civilization had once resided here.
