Some of the people immediately left in groups or alone. A couple of them nodded to Ilea before going back out into the rain, while five people personally thanked her and Sebastian again. Two even offered her money, which she refused to accept.
Дехто з людей одразу виїжджав групами або поодинці. Кілька з них кивнули Ілеї, перш ніж знову піти під дощ, а п'ятеро людей особисто подякували їй і Себастьяну ще раз. Двоє навіть запропонували їй гроші, на які вона відмовилася.
Arven was the last one to approach her.
Арвен підійшов до неї останнім.
“Thanks again for your work. Many more would’ve died if it weren’t for you.” The man shook her hand.
"Ще раз дякую за вашу роботу. Набагато більше людей загинуло б, якби не ви». Чоловік потиснув їй руку.
“Same to you, Captain Arven.” She returned the handshake, and he was off. Not one for overcomplicated farewells, it seems.
— Те саме й вам, капітане Арвене. Вона відповіла на рукостискання, і він пішов. Здається, не для надто складних прощань.
“Look at you…” Roland stopped leaning on the stable’s back wall and grabbed his pack. “The famous healer Ilea waving farewell to her admirers. Or is it ‘The Murderous Slayer of Paladins’ now? Maybe even ‘The Mad Healer’?” He laughed at his joke and approached her. “The invitation stands to stay with me and mine. It’s already late, and the inns around here have little space even if you book a week prior. You’ll also have your own room.”
— Подивись на тебе... Роланд зупинився, спершись на задню стінку стайні, і схопив свою зграю. "Знаменита цілителька Ілея махає рукою на прощання своїм шанувальникам. Чи, може, зараз це «Вбивця паладинів»? Може, навіть «Божевільний цілитель»? Він посміявся з його жарту і підійшов до неї. "Запрошення залишається зі мною і моїм. Вже пізно, а в готелі тут мало місця, навіть якщо ви бронюєте за тиждень до цього. У вас також буде своя кімната».
He winked at her as he passed, stopping a couple of meters away and looking back at her.
Він підморгнув їй, проходячи повз, зупинився за пару метрів і озирнувся на неї.
“I’m not one to turn down a free room,” she said, and she followed him through the city, the rain continuing to fall on the cobbled ground around them. Arven’s debriefing session with Valery and the guard officer had taken nearly an hour, and the sky had since darkened even further.
— Я не з тих, хто відмовляється від вільної кімнати, — сказала вона і пішла за ним через усе місто, дощ продовжував падати на бруковану землю навколо них. Розмова Арвена з Валерієм і охоронцем зайняла майже годину, і з того часу небо ще більше потемніло.
Their walk took them through a part of the city containing many imposing buildings constructed of bleached white stone. A number of courtyards were surrounded by column-lined walkways, and most buildings’ entrances sported carved archways decorated with various scenes from what Ilea assumed was the city’s history. The architecture still impressed Ilea, and she assumed the suns would only improve the already picturesque setting.
Прогулянка провела їх через частину міста, де було багато величних будівель, побудованих з вибіленого білого каменю. Кілька внутрішніх дворів були оточені обсадженими колонами доріжками, а входи до більшості будівель мали різьблені арки, прикрашені різними сценами з того, що Ілея вважав історією міста. Архітектура все ще вражала Ілею, і вона припускала, що сонця лише покращать і без того мальовничу обстановку.
Eventually, they reached one particular house among the many. Roland knocked on the door, noticeably holding back his strength. Still, the noise must have woken at least some people inside, because the sounds of a commotion immediately began behind the heavy door.
Врешті-решт вони дійшли до одного конкретного будинку з багатьох. Роланд постукав у двері, помітно стримуючи сили. І все-таки шум, мабуть, розбудив хоча б якихось людей, що знаходилися всередині, бо за важкими дверима відразу ж почалася метушня.
The door swung open, and a horde of kids smashed into Roland with shouts of “Dad” and other affectionate variations, joining the noise of the rain outside. Behind the children stood a woman who stared first at Roland and then at Ilea. Her red eyes pierced into Ilea’s soul.
Двері відчинилися, і натовп дітей увірвався до Роланда з вигуками «Тато» та іншими ласкавими варіаціями, приєднавшись до шуму дощу надворі. Позаду дітей стояла жінка, яка дивилася спочатку на Роланда, а потім на Ілею. Її червоні очі вп'ялися в душу Ілеї.
Ilea smiled and waved at the brown-haired woman. Scary… was her only thought at the sight of this red-eyed demon. The children started to notice her at that point too, their reactions as different as their looks.
Ілея посміхнулася і помахала шатенці. Страшно... Це була її єдина думка, коли вона побачила цього червоноокого демона. Діти теж почали помічати її в цей момент, їхні реакції були такими ж різними, як і зовнішність.
This looks more like a kindergarten than a family…
Це більше схоже на дитячий садок, ніж на сім'ю...
