— У гостях у подруги, — відповіла вона, знизуючи плечима. Однак охоронця це не розвеселило, і він кивнув двом іншим охоронцям, які стояли поруч.
“Trying to be funny, eh? Those visiting a resident must present name and title. Actually, I don’t care. We’ll see why you’re really here soon enough. Grab her!”
"Намагаєшся бути смішним, еге ж? Особи, які відвідують резидента, повинні пред'явити ім'я та посаду. Власне, мені все одно. Ми досить скоро побачимо, чому ви тут. Хапай її!»
The guards advanced toward her while the other travelers either looked on with interest or tried to get out of the way.
Охоронці підійшли до неї, а інші подорожні або з цікавістю дивилися на неї, або намагалися зійти з дороги.
“Alice Forkspear. I’m a friend and on my way to see her,” she said, lifting her hands placidly. “I have a letter from her with me.”
«Аліса Форксспір. Я подруга і їду до неї, — сказала вона, спокійно піднявши руки. — У мене з собою лист від неї.
The guards hesitated immediately upon hearing the name. It looked like it held a certain amount of weight in Dawntree.
Охоронці, почувши це ім'я, одразу завагалися. Виглядало так, наче він мав певну вагу в Світанку.
What am I getting myself into? Ilea wondered, but she got the letter out of her pack nonetheless. I hope some good fights, at least.
У що я себе втягую? Ілея здивувалася, але все одно дістала листа зі своєї пачки. Я сподіваюся, що хоча б хороші поєдинки.
She handed the letter to the guard who had first addressed her, who examined it carefully.
Вона передала листа охоронцеві, який першим звернувся до неї, і той уважно його вивчив.
“That’s the original seal. Please excuse us for offending you, young lady,” the once obnoxious guard apologized mechanically. “She’s with the Forkspears, guys,” he informed his colleagues, waving them back.
"Це оригінальна печатка. Будь ласка, вибачте, що образили вас, панночко, — механічно вибачився колись неприємний охоронець. — Вона з Вилками, хлопці, — повідомив він своїм колегам, махаючи їм у відповідь.
Either he’s not used to being nice or he just really wanted to mess up my day.
Або він не звик бути добрим, або просто дуже хотів зіпсувати мені день.
Ilea grabbed the letter from the abrasive man’s hands and strode through the gate before anyone could change their mind.
Ілея вихопила листа з рук чоловіка і прошмигнула через хвіртку, перш ніж хтось встиг передумати.
The wall was massive, and it took her a full minute to pass through a gate that was more akin to a tunnel. Reaching the other side, bright sunlight blinded her for a split second before she could take in the city before her.
Стіна була величезною, і їй знадобилася ціла хвилина, щоб пройти через ворота, які більше нагадували тунель. Досягнувши іншого боку, яскраве сонячне світло засліпило її на частку секунди, перш ніж вона встигла побачити місто перед собою.
It stretched downward and into the mountainside’s natural valley for hundreds of meters. Houses of stone filled the whole place, and colorful flags and banners flew above numerous rooftops. There were temples and what looked like forts and castles. High above the city, the rock of the mountain formed a natural wall, and atop even that was another man-made wall with defensive structures and patrolling guards.
Вона простягалася вниз і в природну долину схилу гори на сотні метрів. Кам'яні будинки заповнили все місце, а над численними дахами майоріли барвисті прапори та прапори. Тут були храми і те, що було схоже на форти і замки. Високо над містом скеля гори утворювала природну стіну, а на вершині була ще одна рукотворна стіна з оборонними спорудами та патрульною охороною.
Hoping to avoid any further questions, Ilea quickly made her way into the city, descending the first fifty steps and entering the city proper. The now-familiar noise of a medieval city greeted her as adventurers, merchants, and carts made their way here and there.
Сподіваючись уникнути подальших запитань, Ілея швидко пробралася в місто, спустившись першими п'ятдесятьма сходинками і увійшовши в власне місто. Знайомий тепер шум середньовічного міста зустрічав її, коли шукачі пригод, купці та вози пробиралися то тут, то там.
The city stretched much further than Ilea had first thought. The mountain seemed to have the form of a basin in which the city was placed, and the lower parts of the city were overcast by stone. And right where the opening would be, they had built their wall. It would only be feasible to attack the city from the air, and the citizens of Dawntree certainly knew that. Nearly every bigger building and certainly every castle and fort had several rune-covered cannon-like devices that Ilea assumed must be some sort of anti-airship machine, and likely even more mages or rangers who were specialized in ranged combat were employed as guards.
