Посеред нього знаходилося те, що колись мало бути фонтаном. На великій будівлі з одного боку було кілька стовпів, але там не висіло жодної тканини, а іржа вкрила більшість металевих труб, які були вмуровані в камінь.
At the other end of the square lay pieces of metal that Ilea was sure hadn’t come from the broken lamps above. Coming closer, she noticed long, deep gashes in the stone floor and some of the nearby houses. Then she came across a pile of half-melted and torn-apart greenish metal.
На іншому кінці площі лежали шматки металу, які, як була впевнена Ілея, не походять від розбитих ламп угорі. Підійшовши ближче, вона помітила довгі глибокі рани в кам'яній підлозі та деяких сусідніх будинках. Потім вона натрапила на купу напіврозплавленого і розірваного зеленуватого металу.
Going through the pile, she found something that resembled a helmet, though it wasn’t hollow.
Перебираючи купу, вона знайшла щось, що нагадувало шолом, хоча й не було порожнистим.
Looks a bit like an insect but the angles are too even. A robotic mantis? Not exactly, the eyes aren’t bulging out. Less like multifaceted bug eyes, more like shattered green glass. And there’s no mouth either. Guess these are the machines trying to kill me… but who destroyed this one?
Трохи схожий на комаху, але кути занадто рівні. Робот-богомол? Не зовсім, очі не вирячені. Менше схожі на багатогранні очі жучків, більше на розбите зелене скло. І рота теж немає. Гадаю, це машини, які намагаються мене вбити... Але хто знищив цей?
She stopped.
Вона зупинилася.
Backtracking, she removed her notebook again from her pack and started to map out the street and square. Anything notable got added as well. The houses held different items of furniture, but either the dwarves preferred stone or anything else had rotted away a long time ago.
Відступивши, вона знову вийняла з рюкзака блокнот і почала наносити на карту вулицю і площу. Також було додано все помітне. У будинках стояли різні предмети меблів, але чи то гноми віддавали перевагу каменю, чи то щось інше давно згнило.
She moved through the houses and quickly started to notice the patterns in design. The lack of individualism made her sketching a lot easier, and she was done with the street in no time.
Вона переміщалася по будинках і швидко почала помічати закономірності в дизайні. Відсутність індивідуалізму значно полегшила їй створення ескізів, і вона миттєво покінчила з вулицею.
The square was a bit of a different story, as was the bigger building that had the poles fastened to it. Inside there were more than just stone beds and shelving. There was dust on the ground in some places, while the stone was scuffed clean and discolored in others.
Площа була трохи іншою історією, як і більша будівля, до якої були прикріплені стовпи. Усередині були не тільки кам'яні ліжка і стелажі. У деяких місцях на землі лежав пил, а в інших камінь був потертий і знебарвлений.
I assume something was moved away rather recently… Ilea thought, noticing some drag marks and wooden splinters with her sphere of perception. Probably by the others Alice mentioned. Were they even taking the furniture?
Я припускаю, що щось відсунули зовсім недавно... — подумала Ілея, помітивши у сфері свого сприйняття сліди від волоків і дерев'яні скалки. Ймовірно, іншими, про які згадувала Аліса. Вони взагалі забрали меблі?
She marked where she found the splinters in her notebook and continued on.
Вона позначила, де знайшла осколки у своєму блокноті, і продовжила далі.
The square itself had two roads leading away from it. Ilea chose the one where no metal remains littered the ground. Looking down the dark road, she was quite sure that her Fear Resistance was doing its job quite well already.
Від самої площі вели дві дороги. Ілея вибрала ту, де жодні металеві залишки не всіяли землю. Дивлячись на темну дорогу, вона була цілком впевнена, що її Опір Страху вже досить добре справляється зі своїм завданням.
This is like an alien movie… shit. Why did I have to think of that now?
Це як фільм про інопланетян... лайно. Чому я мав подумати про це зараз?
With a groan, she made herself continue down the path, the green light illuminating the perfectly cut rock while Ilea’s blue runes and red armor shone like a beacon.
Зі стогоном вона змусила себе продовжити рух стежкою, зелене світло освітлювало ідеально зрізану скелю, а сині руни та червоні обладунки Ілеї сяяли, як маяк.
A very small beacon, lost in a sea of green.
Дуже маленький маячок, загублений у морі зелені.
THIRTY-FIVE
ТРИДЦЯТЬ П'ЯТЬ
Outclassed
Перевершив клас
Not too far along the road, Ilea’s jog slammed to a halt.
Неподалік по дорозі біг Ілеї зупинився.
The smell of blood was in the air.
У повітрі стояв запах крові.
It was coming from one of the houses to her right. Sneaking up to the wall, she tried to determine what was inside with her sphere, but whatever caused the smell was simply too far away.
