“A place to say farewell. Often there’s nothing to recover, or it’s too dangerous to get what has been left…”
"Місце, де можна попрощатися. Часто нема чого відновлювати, або надто небезпечно діставати те, що залишилося...»
One of the surviving members shot a fireball above the lake, and it fizzled out a couple of dozen meters later.
Один з тих, хто вижив, вистрілив вогняною кулею над озером, і вона згасла через пару десятків метрів.
A lance of ice followed, exploding in splinters that reflected the light emanating from above. More spells followed after, and Ilea saw some people close their eyes. Some were saying prayers, while others simply stood there. All of them respected the ritual, and Ilea too found it to be somewhat cathartic. Ten minutes of silence passed as spells continued to be released sporadically.
Слідом за ним йшов спис льоду, що вибухав осколками, які відбивали світло, що виходило зверху. Після цього пролунали нові заклинання, і Ілея побачила, як деякі люди заплющили очі. Одні молилися, а інші просто стояли. Всі вони поважали ритуал, і Ілея теж вважала його дещо катарсисним. Минуло десять хвилин мовчання, а заклинання продовжували періодично зніматися.
As she watched the display, Ilea slowed her breathing and let her mind return to the brutal events of the last two days. Blood, death, guilt. She silently apologized to those she hadn’t been able to save and promised that she would continue to grow stronger – in more ways than one.
Спостерігаючи за виставою, Ілея сповільнила дихання і дозволила своєму розуму повернутися до жорстоких подій останніх двох днів. Кров, смерть, провина. Вона мовчки попросила вибачення у тих, кого не змогла врятувати, і пообіцяла, що продовжуватиме ставати сильнішою – у багатьох аспектах.
Ilea didn’t consider herself a particularly spiritual person, but the silent words gave her some small measure of closure. She left a little of her guilt in that chamber.
Ілея не вважала себе особливо духовною людиною, але мовчазні слова надавали їй якоїсь невеликої міри завершеності. У тій кімнаті вона залишила трохи своєї провини.
The group continued in silence, the last few miles melting away. Finally, as if resurfacing from beneath an ocean, Ilea found that they were coming closer to the Root. She felt refreshed and was eagerly anticipating some hot food.
Група продовжувала мовчати, останні кілька миль танули. Нарешті, немов виринувши з-під океану, Ілея побачила, що вони наближаються до Кореня. Вона відчула себе бадьорою і з нетерпінням чекала гарячої їжі.
I’ll definitely try to store some proper meals from now on. And maybe some milk to test expiration…
Відтепер я обов'язково постараюся зберігати кілька правильних страв. І, можливо, трохи молока, щоб перевірити термін придатності...
Contrary to its usually lively atmosphere though, the adventurer village was completely empty. A few mugs lay discarded on the ground. Thinking that she was missing something again, Ilea looked at the others, but they seemed just as confused as she was.
Однак, всупереч зазвичай жвавій атмосфері, село шукачів пригод було абсолютно порожнім. Кілька кухлів лежали викинуті на землю. Подумавши, що їй знову чогось не вистачає, Ілея подивилася на інших, але вони здавалися такими ж розгубленими, як і вона.
“Something’s wrong…” a warrior said.
«Щось не так...» – сказав воїн.
“Keep together,” Lorcan said as they advanced toward the gate.
— Тримайтеся разом, — сказав Лоркан, коли вони підійшли до воріт.
Ilea looked at the shops and streets of the Root as they walked through it. Pieces of cutlery, empty potion vials, and broken tankards lay in the dirt. All were partially trampled as if people had left in a hurry.
Ілея дивилася на крамниці та вулиці Кореня, коли вони прогулювалися ним. У багнюці лежали шматки столових приборів, порожні флакони з-під зілля та розбиті цистерни. Всі були частково затоптані, наче люди поспіхом виїхали.
Coming up to the gate, Ilea saw more guards than before standing on top of it. All of them were heavily armored, and spells started to shine as soon as the expedition came into range.
Підійшовши до воріт, Ілея побачила більше охоронців, ніж раніше, що стояли на них. Всі вони були важко броньовані, і заклинання почали світитися, як тільки експедиція потрапила в зону досяжності.
“Halt! Who goes there?” someone on the gate shouted as Jasper stepped up.
— Гальт! Хто туди йде?» — крикнув хтось на воротах, коли Джаспер підійшов.
“I’m Jasper Horim. Leader of a Forkspear expedition. We’re returning home,” he said, and the spells blinked out at the mention of his name. “What the hell is going on?”
"Мене звати Джаспер Хорім. Керівник експедиції Forkspear. Ми повертаємося додому, — сказав він, і заклинання блиснули при згадці його імені. — Що в біса відбувається?
“Come on in then, you’re more than welcome. Open the gate!” the guard shouted. The gate slowly opened, and they began to file inside.
