“A visitor! And at such a late hour!” the woman said, turning around in a sudden spin. Her voice was light and clear, the flowers around her mimicking her movement. Her line of sight indicated that she didn’t know exactly where Eve was – just that someone was there.
— Гість! І в таку пізню годину!» — сказала жінка, раптово обернувшись. Її голос був легким і чітким, квіти навколо неї імітували її рухи. Її поле зору вказувало на те, що вона не знала точно, де Єва, а лише те, що там хтось був.
“Your stealth skills rival the best. Were you outside my domain, I doubt I would’ve even noticed!”
«Ваші навички скритності конкурують з найкращими. Якби ти був поза моїми володіннями, я сумніваюся, що навіть помітив би!»
Her voice indicated both surprise and pride. Eve didn’t know if the pride related to her own skills or the woman’s.
Її голос свідчив і про здивування, і про гордість. Єва не знала, чи гордість пов'язана з її власними здібностями, чи з жіночими.
“Did you come to play? To kill? Or to talk?”
"Ви прийшли грати? Вбивати? Чи поговорити?»
A minute passed as the flowers around them moved quietly in the wind. Eve nearly forgot that they were underground. Their surroundings seemed like an outdoor field or garden, the light from above resembling moonlight.
Минула хвилина, як квіти навколо тихо ворушилися на вітрі. Єва ледь не забула, що вони були під землею. Навколишнє середовище здавалося відкритим полем або садом, світло зверху нагадувало місячне світло.
“It is not to talk, then? So, it is to kill or to play. What will it be, visitor?” the woman asked as roots started to spring out of the ground.
— То це ж не для того, щоб говорити? Отже, це вбивати або грати. Що це буде, відвідуваче?» — запитала жінка, коли з-під землі почало проростати коріння.
Eve calmly moved closer to her target, her illusion spells removing the impact her steps had on the flowers from the woman’s mind.
Єва спокійно наблизилася до своєї мети, її ілюзія зачаровує, знявши з голови жінки вплив її кроків на квіти.
After four more steps, Eve found herself in front of the woman. A flash of steel later, and her cursed dagger had pushed through the woman’s skin and into her heart.
Пройшовши ще чотири кроки, Єва опинилася перед жінкою. Спалах сталі пізніше, і її проклятий кинджал проштовхнув шкіру жінки в серце.
Yet the impact felt wrong to Eve, and she quickly moved backward, letting go of the blade.
Однак удар здався Єві неправильним, і вона швидко відсунулася назад, відпустивши лезо.
Tears came to the woman’s eyes.
На очі жінки навернулися сльози.
“To kill… it is always to kill…” she said, her voice breaking. She sobbed as she tried to rip out the dagger with her hands. “You disturbed my ritual. For that, you will take part in it as well,” she continued, her tone changing from sadness to anger.
"Вбити... Це завжди для того, щоб убити...» — сказала вона, її голос зривався. Вона схлипнула, намагаючись вирвати кинджал руками. — Ти порушив мій ритуал. За це ти теж візьмеш у цьому участь», — продовжила вона, її тон змінився з смутку на гнів.
The plants around her shot up angrily from the ground as Eve determined the safest place for her to stand.
Рослини навколо неї сердито злітали з землі, коли Єва визначала, де їй найбезпечніше стояти.
It’ll start in a moment…
За мить все почнеться...
She prepared herself.
Вона підготувалася.
SIXTY-FOUR
ШІСТДЕСЯТ ЧОТИРИ
Westward
На захід
“The cleanup of Viscera will be one of our tasks,” Sulivhaan said as he wrote down the terms on the paper before him.
«Очищення Нутрощів буде одним із наших завдань», — сказав Сулівхаан, записуючи умови на папері, що стояв перед ним.
“Agreed,” one of the Imperial officers said. “The requested purchases in the city should be fine, though we will have to request permission to accept.”
— Згода, — сказав один з імператорських офіцерів. «Запитувані закупівлі в місті мають бути нормальними, хоча нам доведеться просити дозволу на прийняття».
“Is that all for now?” another officer asked before yawning. The negotiations had taken hours already, and they were barely finished with the immediate necessities.
«Це все?» — запитав інший офіцер, перш ніж позіхнути. Переговори тривали вже кілька годин, і вони ледве закінчилися з нагальною потребою.
The Shadow’s Hand would gain a lot of new power in Ravenhall, the new terms accepted thanks to their independent retaking of the city and the Empire’s interest in maintaining good relations with them. Considering the demon problem, they could either blame the Hand or try to work together to resolve it.
Рука Тіні отримала багато нової влади в Рейвенхоллі, нові умови були прийняті завдяки незалежному захопленню міста та зацікавленості Імперії у підтримці добрих відносин з ними. Розглядаючи проблему демонів, вони можуть або звинувачувати Долоню, або намагатися працювати разом, щоб вирішити її.
