Після того, що трапилося, я не бачив, чим би міг тепер зайняти себе в Провінції, тож у січні я вирушив у подорож і, перетнувши океан, опинився тут, у Лондоні. З часу мого прибуття не минуло ще й двох тижнів, як я дізнався, що ані Ніколсон, ані Балтимор, побоюючись агентів Куда, не мають при собі Протоколів засідань Асамблеї, що мене дуже засмутило. Лорд Балтимор натомість заявляє, що він задля безпеки розділив їх на три частини й потайки віддав окремі частини на зберігання в Меріленд, звідки я щойно прибув! Я благав його звірити мені імена цих довірених осіб, але він не бажав їх викривати — скидалося на те, що й сам Ніколсон відав про це не більше, аніж я. Але декілька днів по тому він сказав, що має для мене одне настільки важливе доручення, що не може припоручити його нікому іншому; я відповів, що, звісно, не заслуговую на таку довіру, якщо він не зважується назвати мені імена тих, хто переховує Протоколи Асамблеї. На що він усміхнувся і сказав, що я таки спіймав його в пастку; він зізнався, що частини Протоколів перебувають у різних відданих йому людей на прізвище Сміт з причин, про які мені не годиться питати, і під великим секретом він відкрив мені їхні імена. Я подякував йому і запевнив, що готовий виконати будь-яку роботу, яку мені доручать, і він повідав мені, що того ж таки дня його відвідав один молодик, який виявився поетом, і він доручив йому написати твір, що звеличував би Меріленд і його володаря — річ, яка, на його думку, якщо здійснити її шляхетно, зможе допомогти йому швидше повернути назад Провінцію, ніж десяток інтриг.
— Достоту, який же світ тісний! — вигукнув Ебенезер. — І яка це втіха для мене — взнати, що він так високо підносить мистецтво поезії. Але прошу, поясни, яку ж бо у зв'язку з цим він намітив роботу, що уможливила таку поступку з його боку?
— Він поцікавився, чи відомий мені поет Ебенезер Кук? Серце моє закалатало, бо ж усі ці сім років я не мав жодної звістки ані про тебе, ані про Анну, але я обмежився лиш тим, що сказав, мовляв, так, я дійсно чув, як хтось згадував поета з таким іменем. Тоді він розповів мені про твої відвідини, пропозицію та про твоє призначення і сказав, що я маю супроводити тебе до Меріленду — адже ти ще ніколи не був поза межами Англії — і стати твоїм провідником і захисником. Ти можеш сам здогадатися, з якою жвавістю я погодився взяти на себе цей обов'язок і відразу вирушив на пошуки тебе!
Тоді як попередні частини цієї довгої оповіді викликали в Ебенезера неабияку кількість «
— Боже милостивий! — вигукнув він. — Якби-то тільки Анна знала те, що ти мені розповів! А звідкіля ця роль Пітера Сеєра, Генрі? Чому ти хоча б не відкрив себе в Лондоні, перш ніж ми вирушили, щоб і вона могла розділити мою радість того, що ти знайшовся?
Берлінґейм зітхнув і по якійсь хвилі відповів:
— Я звик бути під різними іменами, відмінними від мого власного — позиченими або вигаданими, — з причин, які зумовлені характером моєї служби. Нічого доброго з того б не вийшло, якби Куд дізнався про моє ім'я або ж взнав, що я взагалі існую. Крім того, я маю можливість збити з пантелику його або його агентів. Наприклад, я видавав себе за Сеєра у крамниці Бреґґа і привласнив собі це фальшиве ім'я лише тому, що Куд вважає, що цей добродій перебуває у Плімуті разом з флотилією. Схожим чином я прикидався то другом, то ворогом Балтимора, щоб посприяти його справі. Одного разу, маю зізнатися, це сталося тоді, коли я опинився на кораблі Перрі Брауна «Бейлі», маючи справу з тим телепнем Беном Ріко, я, аби перехопити ті листи, видав себе навіть за самого Куда. Правда полягає в тому, Ебене, що відколи у 1687 році я розпочав грати в цю гру правителів, нікому, окрім Річарда Гілла, лорда Балтимора і тебе, не відомо моє справжнє ім'я; і сама ця гра так змінила мене, що жоден з тих, хто знав мене раніше, нізащо нині мене не впізнає, і я сам не хочу, щоб хто-небудь здогадався. Було б краще, якби вони вважали мене зниклим безвісти.
— Але ж, звісно, Анна…
