Баришник дур-зіллям полностью

Щойно я прибув до Сент-Мері-Сіті, як одразу представився серу Томасу Лоуренсу і виклав йому весь план лорда Балтимора. Він повинен був викрасти Протоколи Асамблеї та передати їх Ніколсону, який негайно знайде якусь підставу для того, щоб відвідати Лондон. На додачу я мав намір зганьбити якомога більше спільників Куда і для цього переконав Лоуренса розбестити їх, спокусивши хабарями. Полковник Генрі Джоулз, наприклад, був членом Ради губернатора і полковником у посполитому рушенні: нам легко вдалося повести справу так, що він напхав свої кишені грошима, які незаконно отримав як управитель округу Калверт. Друг Балтимора, Чарлз Керролл, адвокат-католик у Сент-Мері, потрапив вчинити так само з Неємією Блекістоуном, який доводився Куду шваґром і був президентом Ради та правою рукою самого Коплі. Але найбільшим ґедзем з усіх них був Едвард Рендольф, інспектор Його Королівської Величності, який залюбки цькував і ганьбив старого бідаку Коплі та відкрито виступав на підтримку короля Якова. Насамкінець ми добряче настрахали їх усіх байками про те, що французи та «нагі індіяни з Канади» ладнаються вчинити велику різанину. У червні, коли від часу нашого прибуття ще й місяць не сплив, Коплі вже скаржився на Рендольфа Комісії з торгівлі та плантацій; у липні Лоуренс поцупив Протоколи, але Ніколсон, перш ніж мені вдалося бодай краєм ока глянути на них, переправив їх до Лондона. У жовтні ми викрили полковника Джоулза і позбавили його звання полковника, звільнили з посади члена Ради та секретаря округу. У грудні Коплі знову написав скаргу на Рендольфа членам Комітету та заприсягся, що Ніколсон перебуває в Лондоні у якійсь таємній і ницій справі — лист, який немало нас потішив, оскільки ми мали намір використати його собі на пожиток, коли Ніколсон сам стане губернатором.

Таким робом ми розтривожили Коплі, який геть втратив спокій і навряд чи й знав, що відбувається насправді, аж до наступного місяця лютого, коли члени Комітету оскаржили Блекістоуна за хабарництво. Тоді, хоч було й запізно, він побачив наш задум і торішньою весною заарештував Керролла, самого сера Томаса, Едварда Рендольфа та декількох інших, серед яких був і Пітер Сеєр з округу Телбот, чоловік, котрого я вдавав у лавці Бена Бреґґа. Сера Томаса, як і Керролла, кинули до в'язниці, і до того ж усунули з посади й висунули звинувачення; Рендольфа заарештував на східному узбережжі Віргінії шериф округу Сомерсет, але, перш ніж його встигли переправити з Аккомака, я надіслав звістку про це у Вільямсбурґ Едмунду Ендросу, бо ж він був його закантикою ще зі старих часів служби в Бостоні, й Ендрос урятував його, забравши із собою.

— Отож твоїй справі завдали шкоди, чи не так? — запитав Ебенезер.

— Моїй справі? — усміхнувся Берлінґейм. — Але вона також і твоя, хіба ні, оскільки ми працюємо на того самого роботодавця? Натомість скажемо, що наша справа зазнала певних незручностей на якийсь час; нам було добре відомо, що таких людей старий Коплі не може довго тримати в ув'язненні, але ми хотіли звільнити їх не тільки задля їхньої втіхи, але й тому, що за час їхньої відсутності міг з'явитися Куд і, дійшовши порозуміння з Коплі, досягти певного успіху. Як згодом з'ясувалося, наші страхи були безпідставними, оскільки губернатор і його дружина померли у вересні, і я так міркую, що вони так і не призвичаїлися до мерілендського підсоння. Його смерть підказала мені вчинити одну чудову каверзу…

— Святі Небеса, Генрі, та ти ж у плетенні інтриг вартий самого Куда!

— Пригадуєш, як я сказав, що лорд Балтимор зробив Ендроса головнокомандувачем Провінції і його патент давав йому цілковиту владу в разі смерті Ніколсона та відсутності Коплі? Але мені спало на думку, що хоч і вмер саме Коплі, а відсутнім виявився Ніколсон, я все одно міг би вчинити великий безлад, отож негайно вирушив до Вільямсбурґа, щоб принести цю звістку Ендросу та переконати його, що патент набув сили й дає йому право діяти. Він мав певні сумніви щодо цього, але знав мене як агента лорда Балтимора; й, окрім того, хоч він цього і не згадував, але був не від того, щоб, так би мовити, викрасти громовиці, що їх тримав у своїх руках Ніколсон, рятуючи закон і порядок у Меріленді, адже йому аж свербіло заступити Ніколсона у Віргінії. Одне слово, він увійшов у Сент-Мері-Сіті, оголосив свої права на управління Мерілендом, розпустив Асамблею, затримав Блекістоуна, відпустив на свободу Лоуренса і, забравши його з собою, разом зі своїм почтом відбув назад до Вільямсбурґа, припоручивши Провінцію такому собі славному добродію на ім'я Ґрінберрі, який у цій справі був цілковитий нуль. Він мав намір цієї весни знову повернутись і поставити Лоуренса головою Ради, але я ще маю довідатися, чи він так учинив.