Пірати нетямилися з радощів. Вони гуртом кинулись до релінга, викрикуючи всілякі сороміття та хтиво жестикулюючи. Боабділу ледве вдалося підвести шхуну впритул до бригантини, бо пірати на радощах забули ледь не про все на світі: та й сам мавр стяг із себе весь одяг, залишивши тільки свій високий червоний тюрбан, і стояв біля стерна, немов привид з нічного кошмару. Урешті-решт закріпили гаки, прибрали вітрила, і кораблі, міцно прив’язані один до одного вздовж бортів, колихалися на хвилях, мов двійко морських птахів, що паруються. Потім пірати з дикими вигуками й лайкою, спотикаючись у поспіху на своєму шляху, юрбою кинулися через поруччя. Перелякана залога «Кіпріотки» відступила назад, але ніхто не звертав на неї жодної уваги: капітану Паунду навіть довелося, погрожуючи трьом своїм матросам пістолем, змусити їх прив'язати залогу до щогл. Решта дбала тільки про те, як виламати двері, що вели до східного трапа і кают, які нажахані пасажирки замкнули зсередини на засув.
Спостерігаючи за цією дикою сценою, Ебенезер побілів як полотно. Поруч з ним на шхуні біля фок-щогли стояв найстаріший із піратів, Карл, вітрильщик — худий і зморшкуватий, невисокий чоловічок років шістдесяти, лихий на виду, з куцою брудною борідкою та геть беззубий, який, хихочучи й хитаючи головою, споглядав за тим, що відбувалося.
— На цьому кораблі що, самі жінки? — запитав його Лауреат.
Старий ствердно кивнув, блаженно всміхаючись.
— Це корабель, що везе з Лондона шльондр.
Він пояснив, що раз чи двічі на рік капітан «Кіпріотки» завантажував корабель жінками, що зубожіли й погодилися на шість місяців стати проститутками в колоніях, де відчувалася гостра нестача в жінках. Дівчат перевозили безкоштовно; підприємливий капітан отримував не тільки платню за перевіз, а й у разі якщо дівчина мала якусь особливу відзнаку — була незаймана, походила з поважної та порядної родини або була дуже юна, — премію від власників борделів, котрі з'їжджалися до Філадельфії з усіх провінцій, маючи на меті оновити чи поповнити свій штат. Що ж стосується дівчат, то декотрі з них уже були проститутками в Лондоні, інші жінки, доведені до розпачу, зважувалися на цей крок з бідності або з інших причин, а деякі молодички, що були в прислугах, надумавши дістатися Америки за будь-яку ціну, керувалися холодним розрахунком і вважали, що бути проституткою шість місяців привабливіше, аніж відбути служницею в колонії звичаєві чотири роки за договором.
— Усі пірати на цьому узбережжі о цій порі року виглядають «Кіпріотку», — сказав вітрильщик. — Там, за тими дверима, понад сотню дівок. Ти тільки-но глянь на Боабділа!
Ебенезер побачив, як голий Боабділ, відштовхнувши вбік своїх побратимів, узяв до рук знайдену поблизу здоровенну довбню, яку, ймовірно, залишив на чардаку тесля з бригантини. З одного ж удару він розщепив двері та сторчголов кинувся всередину, а решта негайно ж ринулася за ним. По якійсь хвилі залунали зойки та прокляття.
В Ебенезера затремтіли коліна.
— От бідолашні! Бідолашні!
— Тю,
