Коли ж шторм нарешті минув і знову встановилася гарна погода, я з усім поспіхом оддав наказ полагодити наше вітрило, і дружина теє зробила вельми охвітно, узявши на латки наші сорочки. Вони вже воліли полишити море та пристати до якогось берега, бо хоч і були тепер нагі, яко наш Прародитель Адам, але хотіли викласти своє черево харчем і наповнити чистою водою та позбутися нарешті тієї бігунки. З огляду на той шалений грім, дощ, шторм і негоду, ми назвали тії протоки, у яких ото так довгенько були,
Після напрочуд невдалого дня, що ми, вайлувато рухаючись, провели під вітрилом, поволі верстаючи путь, позаяк залога повсякчас мусіла звішувати свої гузна за бімс, ми натрапили на Сході на доволі зручну для судноплавства річку, що звалася Каскараваок…
— Це слово з мови нантікоків, — впав у річ отець Сміт. — За старих часів ним називали ту саму річку, що ми нині звемо Нантікок.
— Далебіг! — засміявся Берлінґейм. — Недалеко ж вони просунулися за ті лихі дні! — Він пояснив Ебенезеру, що річка Нантікок, яка позначає кордон між округами Дорчестер і Сомерсет разом з річкою Вікоміко впадає у Танжерську протоку, звідкіля, як то випливає із цих записок, Сміт відплив кількома днями раніше.
Єдине, що мене тієї днини розважило [, бо ж в іншому се був ще один смердючий день, було те, що Берлінґеймові нутрощі, здавалося, почали завдавати йому клопоту, і хоч він і походжав собі по барку туди-сюди, але з виразу його лиця можна було виснувати, що він відчуває певні незручності, час од часу схрещуючи та розводячи ноги, і було втішно спостерігати за тим, як він не знаходить собі місця. Коли ж він нарешті дасть собі волю і порсне, то, я так гадаю, се буде гарне видовисько з огляду на його огрядну статуру й те, як довго він мусів триматися…
— Жорстокий він чоловік, — мовив Берлінґейм, — так збиткуватися зі стану, у якому опинився той сарака! А ти ще й читаєш, так само ницо смакуючи ті подробиці, Ебене!
— Вибач, — усміхнувся Ебенезер. — Але ж це така дивовижа, що саме вона і підострожує мій інтерес, коли я читаю. Та мені так здається, що він ось-ось має пристати до суходолу в Дорсеті.
І, вже прибравши більш байдужого тону, він продовжив:
