Наступної днини вони повернулися, беззбройні, кожен тримаючи в руках по кошику і, ставши у коло, заходилися танцювати, припрошуючи нас зійти на берег; але, бачачи, що в них нічого, опріч лиходійських замірів, немає, ми стрілили випалом з мушкетів, які зарядили, як пістолі, опісля чого вони всі попадали ниць і почали розповзатися навсібіч до поблизьких великих заростів очерету, де у засідці купками було причаїлися їхні побратими. Ми зачекали і, коли здалося, що вони залишили се місце, ми одчалили і попрямували до берега, бо всім нам конче було потрібно бодай на якийсь час залишити наш барк. Я так собі міркував, що ми пристанемо до суходолу якомога тихіше, наберемо того харчу і води, які потрапимо знайти, та й втечемо до більш привітного місця. Отож із сеї причини я й наказав, оскільки ніхто з моєї залоги не міг втриматися, аби не вчинити пострілу зі своєї гузиці, котрий напевно вже дав би знати про наше наближення, щоби кожен, кому приспічить, перехилив би свої сідниці за облавок аж до самісінької води і, так їх зануривши, зробив би те, що треба. Але коли перший, такий собі Енас Тодкілл, жовнір, спробував те вчинити, то щойно він замочив свої стегна, як його ізразу ж через увесь зад вжалив хвіст великої морської кропиви — це щось на кшталт білої медузи, які у великій кількості трапляються у тих водах, — залишивши на його сідницях болючу червону смугу. Опісля чого лише по довгім вмовлянні я спромігся вблагати решту вчинити так само. Щодо Берлінґейма, то що його дефекація наближаєся, про теє було написано на його лиці, і він навіть не наважувався говорити, аби не вибухнути; але теє діло з морською кропивою так налякало його, що він намагався перебороти себе, аби протриматися ще якусь хвилю, доки ми опинимося на березі.
