Коли Ебенезер поцікавився щодо розподілу влади між трьома королями і що перебуває в підпорядкуванні кожного з них, Бенді Лу відповів, що Куассапелаг — щось на кшталт головнокомандувача в усіх вороже налаштованих до білих людей індіян на західному узбережжі Чесапіцької затоки, Чікамек займає таку ж посаду на східному узбережжі, а Дрепакка — король муринів-утікачів. Він повів далі й доволі відверто розповів, що хоч взагалі-то всі троє наділені однаковими повноваженнями, саме Куассапелаг, король анакостинів, має насправді найбільшу реальну владу, і не тільки тому, що вожді під ним — Очотомакуат піскатавеїв, Том Калверт чоптікоїв і, наприклад, Макуанта маттавоманів — чисельніші, впливовіші та войовничіші, ніж ватаги Чікамека, але й тому, що декотрі з останніх, як-то син імператора Умакокасиммона, Асквас, якого губернатор Коплі скинув з трону очільника нантікоків на користь більш послужливих Панкаса та Аннугтуга, більше схильні йти за молодшим, але енергійнішим Куассапелагом, аніж за їхнім літнім головнокомандувачем. Ба більше, левова частка можливої влади в майбутньому, за словами Бенді Лу, належала Дрепацці, бо хоч войовничих індіян і було значно більше, ніж муринів-утікачів, однак повноваження Куассапелага обмежувалися кордонами Провінції, і його підданці-васали, окрім невеличкої групи піскатавеїв, підпорядковувалися безпосередньо декільком племінним вождям, а вже потім опосередковано самому королю анакостинів. Дрепакка ж за дуже короткий час встиг стати головним і беззаперечним очільником для кожного африканця-утікача у цьому краю і своїм прикладом надихає тисячі тих, хто ще й досі перебуває в неволі; ба більше, у нього немає таких перешкод, як племінна географія, і немає інших очільників, із якими він мусив би рахуватися: ринок невільників призвів до того, що мурини з різних африканських племен безладно розкидані по всіх провінціях, і Дрепакка, наскільки всім відомо, єдиний король серед них. Як наслідок, якщо долучити до цього його гострий розум (він вивчив діалект піскатавеїв за три тижні, спілкуючись з Куассапелагом), показну зовнішність і ту перевагу, яку він мав у переговорах з французами та північними людностями, не бувши ані білим, ані індіянином, межі впливу Дрепакки зростали з кожним днем дедалі більше, і можливо, одного дня вони охоплять усе муринське населення Америки, чия кількість збільшувалася з кожним кораблем, що прибував сюди із західних берегів Африки. І з тієї неприхованої гордості, що бриніла в його голосі, можна було здогадатися, що Бенді Лу вже коронував свого ватажка імператором Америки. Ебенезер здригнувся.
— Ще більше влади для нього, — понуро сказав Макевой. — Якщо Дік Паркер такий потужний, тоді нам нема чого боятися цього таяка Чакалака чи Чикалюка. Хіба ні? Що скажеш, Бенді Лу? Двоє сильних проти одного слабкого.
Е, ні, усміхаючись, застеріг їх мурин, усе не так просто, як здається, бо хоча Чікамек і справді має набагато менше влади, ніж кожен із його спільників, дарма, реальна вона чи можлива, але всім індіянам на півночі й на півдні в усіх провінціях відомо, що він одвічний ворог білих людей: він направду легендарна особистість поміж них; його ім'я впродовж трьох десятиліть було синонімом безкомпромісного спротиву; та й, до всього, його містечко агатчвупсів є найміцнішим стрижнем озброєних та організованих ненависників англійців у всій Провінції, і ніхто не знає безпечнішого і ближчого до центру місця для головної штаб-квартири. Одним словом, хоч він і є суто номінальною фігурою, та все ж надзвичайно цінною, і його побратими коряться йому в усьому, окрім найважливіших питань, що стосуються політики, — тим охвітніш, бо дев'ять десятих потуги бунтівників перебуває в їхніх руках.
— Присяй-бо! — вигукнув Бертран. — Хочеш сказати, що вони нас зрештою таки можуть спалити?
— Дуже сподіваюся, що ні, — люб'язно відповів Бенді Лу. Один з вартівників ззовні гукнув його муринською мовою, і він додав зі своєю усмішкою, що не зазнала жодних змін:
— А тепер ходімо і все дізнаємося.
7Як агатчвупси обирають собі короля
Отак уже вдруге цього ранку Ебенезера, Бертрана і Макевоя під конвоєм припровадили до майдану, повитого імлою. І хоча зараз світла було подостатком, небо й досі залишалося затягнуте хмарами, і солоні болота, вкриті туманом, навряд чи мали менш похмурий вигляд, ніж раніше. Багаття, на яких готувалася їжа, уже згасли, жінки поралися по господарству, а більшість чоловіків, імовірно, вирушили кудись на болота чи протоки, аби поновити запаси морепродуктів і пернатої дичини. Декілька десятків чоловіків, яких Ебенезер узяв за незначних вождів і їхніх підлеглих ватагів, і досі сиділи із запаленими люльками довкола більших вогнищ, перемовляючись між собою і тримаючи раду; з виразу їхніх облич, які скам'яніли, щойно бранці з’явилися на майдані, було неважко здогадатися, що ж було предметом їхніх розмов.
