Своїм неабияк заінтригованим товаришам він уголос прочитав:
Сил мойого пера чи моєї уяви не вистарчить, щоб змалювати те, як виглядає ся місцина, бо надто вже жалюгідний і безживний був сей Богом забутий глухий закуток; справжнісінька вигрібна яма, от що се, суцільная твань і мочари. Навкруги було повно води, що стояла калюжами й утворювала озерця, і тут, правду казати, було більше води, ніж суходолу, а більшість землі була сумішшю сих двох, оскільки приплив і відплив щоразу вкривали й одкривали великі рівняви багнюки, і на сих островах не росте нічого, опріч зеленого очерету та карликових сосен. Коли з відпливом сходить вода, всюди довкола позостаються калюжки, й у тому мулі заводиться і виростає більше комарів, ніж вервиць у монастирі, і кожен комар голодний, наче піп. До сього слід додати, що вся ся місцевість — то є суцільна рівнява, і більша її частина лежить нижче рівня моря, отож куди не кинь оком, усюди одкривається сей безкінечний і безрадісний краєвид; повітря вогке і таке смердюче, що аж очі ріже; ґрунт вгинається в тебе під ногами; а вода надто гидка і солона, щоб її можна було пити. Одне слово, се найпотворніше місце на Землі, справжнісінька срака, де не годен жити жоден англієць, і хай там як процвітатимуть з роками тії землі, що лежать зовсім поблизу, як ото наша Віргінія, жодна людина, опріч дикуна, не зможе жити в сьому місці, через яке нам доводилося йти, хіба що се буде зовсім заплішений дурень чи ще якась гепа волова.
А щодо самих сих дикунів, котрі узяли нас у полон (за що маю дякувати свойому заклятому ворогові і суперникові лду Берлінґейму, сьому тупоголовому товстюку, про що я вже ранійше розповідав), то вони є точнісінькою копією сього краю, бувши маленькими на зріст і миршавими супроти тих, що нам довелося зустрічати ранійше…
Ебенезер ніяково підвів голову над книжкою, але обличчя Куассапелага і Дрепакки залишилися незворушними, не виражаючи жодної реакції на ці слова.
