Перелік поезій, у яких трапляється мотив матері, становив би чималий список. Апотеозою трагічного образу скривдженої матері є в нього «Одинока матір», що кінчається оцими рядками:
Мадонно мого часу!
Над тобою
Палають німби муки і скорбот,
І подвиг твій,
Обпечений ганьбою,
Благословив розстріляний народ.
Цей вірш, разом з іншими подібними («Де зараз ви, кати мого народу» та ін.), дивовижним чином (хоч і зфаль-шовано. Див. коментар, с. 238) передрукований у збірці «Земне тяжіння», мабуть, з тих міркувань, іцо поет, зважаючи на обставини, не прямо вказує вбивць, лишаючи місце на двозначність. Отже, оскільки вірш і так став загальновідомим, вирішили ліпше його надрукувати, щоб уже цим насугерувати читачеві, що, мовляв, Симоненкове «кати народу» не стосується совєтчини, не вона «розстрілює народ» і т. д., бо інакше ми такого й не друкували б. Це гарна міна при поганій грі. Бо ж, як Божий день, ясно, що Симоненко відтворює панування тієї самої російщини, проти якої стільки писав Шевченко. Шевченкова Катерина пішла з байстрям шукати «шлях на Московщину», Симоненко-ва — стала «в сімнадцять літ вдовою», бо розстріляли її нареченого.
«Одинока матір» — разючий приклад у поезії, як мотив «Катерини» більше ніж через сто років пізніше повторився з такою дивовижною поетичною експресією в творчості молодого поета. Хоч би й як підступно викручувалися трубадури совєтчини, саме їх ганьбить Симоненко оцими словами:
Нехай духовні покидьки Й заброди
Байстрям, безбатченком Назвуть твоє дитя,
Найтяжчий злочин —
Вкрасти у народу Тобі довірене ЖИ'ІТЯ.
Мати, баба Оі іися, тітка Варка, дядько Оверко, колгоспний конюх Федір Кравчук, безбатченко Івась, «Марія чи Настя» з «Думи про щастя» — це не літературні імена, а живі люди з Симоненкового оточення, з якими він зустрічався не тільки в дитинстві, а й пізніше, бувши кореспондентом місцевих черкаських газет чи київської «Робітничої газети». Вони полонили його падхпення і визначили напрям його творчости. Любов’ю до них надхнені ті поезії (їх знайде читач переважно в кінці цієї збірки), у яких Симоненко з нечуваною після Шевченка силою викриває панування російської деспотії в Україні, колись за Шевченка більш одвертої, тепер — підступнішої, прикритої блюзнірською назвою «соціялістичної сім’ї народів».
Завдяки цьому, так би сказати, особистому досвідові поета, якому наче свідками є ці персонажі, значна частина Симоненкових творів має дослівно-таки документальне значення.
Мандруючи кореспондентом по Черкащині, він записав у щоденник під датою 16.Х.1962 про держиморду голову колгоспу з Єременкового, який люто кричав на колгоспників: «Я вам зроблю новий 33-ій рік!» Немає сумніву втому, що він сам був свідком, як судили в сільраді «злодія» за те, що «крав на полі свій урожай». З обов’язку кореспондента Симоненкові, певно, належало писати нищівну статтю проти «розкрадачів соціялістичної власносте» («Дядька я вбити зневагою мушу»), а тим часом вислів справжнього почуття вилився в розпачливо гіркі й пекучі рядки:
Рвися з горлянки свавільним криком,
Мій неслухняний вірш!
Чому він злодій? 3 якої речі?
Чому він красти пішов своє?
Дали б той клунок мені на плечі —
Сором у серце мені плює...
Не можна вийти з дива від того нахабства, з яким літературні чиновники в Києві віддали цей вірш на сховок у сейфи КҐБ, щоб (навіть знаючи, що він ходить по руках) насилати газетних хлопчаків — хай вони запевняють, ніби «...В. Симоненко завжди і в усьому був комуністом...» 5
Фігурально висловлюючись, Симоненко був присутній і па похороні кукурудзяного качана, що «згнив на загот-пункті». Цей вірш теж захований від людей, як і попередній. Бачив у кореспондентських мандрах поет і не одну доярку, яка на цілий день замикає в хаті малих дітей, щоб порпатися в гної й «підвищувати надої». Такою могла бути його мати чи тітка. Поетичний вислів ці спостереження
знайшли в поезії про «щасливу» доярку («Дума про щастя»), але яке щастя:
...тільки ж щастя яке важке!..
І тому ця Марія чи Насгя
будить дзвоном дійниць село, щоб поменше такого щастя на радянській землі було.
Цього вірша зважилися не ховати, а, відповідно «підчистивши» (див. далі с. 237) і усунувши антисовєт-ськейого спрямування, надрукували в збірці «Земне тяжіння».
Близько до цих творів прилягає і формально вицизе-льований, наче притемнений орнамент на дереві, вірш «Піч» і ряд ще інших.
Якщо я говорив вище про Симоненкову мужність, то мав на увазі не тільки те, що він говорить про важке життя людини в совєтчині. На це зважувалися й інші. Чим Симо-ненкова творчість відрізняється від інших — це одверте обвинувачення у всіх цих нещастях самого режиму совєтчини, офіційних держиморд, що з бездушною послідовністю виконують «директиви» партії. У «Одинокій матері» — це
«духовні покидьки і заброди»6, «холуї», «лакузи», «нікчеми» — в багатьох інших творах.
Жодного сумніву в тому, куди спрямований твір, не залишає кінцівка вірша «Злодій»:
Де вони, ті — відгодовані, сірі,
Недорікуваті демагоги і брехуни,
Що в’язи скрутили дядьковій вірі,