Це ж така показна ситуація: гарна мати і троє дітей, це ж чудова яка ілюстрація для підтвердження наших ідей. Застрибають веселі цифри у ґрунтовно важких стат ях, та не встане з словесних вихрів многотрудне її жита.
Ви мовчанкою соромливою постараєтесь обминуть, що в доярки цієї щасливої руки й ноги вночі гудуть.
І чи прийде під ваші кашкети блискавицею думка дзвінка: в космос крешуть ото не ракети,
але пружні цівки молока.
А для неї
це зовсім не диво, бо збагнула давно таке: справді,
зараз вона щаслива, тільки ж щастя яке важке!..
І тому ця Марія чи Настя
будить дзвоном дійниць село, щоб поменше такого щастя на радянській землі було.
*
ОДИНОКА МАТІР
лі^іи йніюоза оянпхкж і
Він мовчки впав.
Отерпли зорі строгі,
Страждання опустилось на лице, 1 краяв темінь Передсмертний стогін, • Безпомічний і гострий,
Мов ланцет.
Його вже не було.
А ненависть стожала .і Мечами помсти рвалася у світ,
Бо поруч з ним Прострелені лежали Твоя любов, ,
Твої сімнадцять літ.
Життя тріумфувало у двобої, Життя крізь смерть Утвердило себе...
І стала ти
В сімнадцять літ вдовою,
Хоч наречений твій Ще й не зустрів тебе.
Росли роки. і:, і і
Росло твоє чекання.
Печаль смоктала радощі твої,
І над твоїм
Розстріляним коханням Безглуздо реготали солов’ї.
Та право материнства —
За тобою! :
І син в колисці пісню паслуха. Хай вузьколобі Звуть його ганьбою,
А лицеміри — пасинком гріха. Нехай духовні покидьки Й заброди
Байстрям, безбатченком Назвуть твоє дитя,
Найтяжчий злочин
, > » # ? п •, 11 ^ Iа 'і ( ■ з • т • і * >* і т /* /
Вкрасти у народу Тобі довірене життя.
Мадонно мого часу!
Над тобою
Палають німби муки і скорбот, І подвиг твій,
Обпечений ганьбою,
Благословив розстріляний народ.
я!ніл мт хогт нб нщш: к ІНі/.
ф
шоі іитію уі.пу;с{о *>п К —
XVЮ !ГГ*ЛЧ >/Г>* НІ ОЮОгїІ КЛХ 1
ІТПОШШІ Г ПІК /і'ОСІ і >7 1
,і і К \ і # • і \/‘їі ї Т ^ / /\гі І’Г’І* і к* - Г * \ *А V
. 11 І 1 ДХ Л і; • *• І
,ктгрго*/х>ш;;<г/(]іл, кг,п о;п пе і
НД ІНШІ Ш*ЖНОДОПП О/П КЕ н от
/ %
ДПІШГЛ/ Ь?! СОД! .сГП'-Ч .'ТЛ ЛІТІПОНО І
. г;*і і' »] « '** г, і** 1 11 і/\ ЬТ і’ К , >. * ІУ У / і
її І V і і ‘ ’ 1 '
.• ;•* !Грт*:>£ *>•! ;лгм ^-пхріЮ
!кттнж нглжяог/х;п мка іпттрм!
*
ІР.ІЧГ.:.Ш,0 ОННІШі ОоДІ
.налдА іпхпірш Іді>н 7 :>і»8
ініпші.сгл оп ї зо*о іт:хк|дуМ
мій;шин мпожко як .мка інтсрмО
кштот '.міидт ^отш]п йк,..->кЦ
.ммат мт ^сш а ;:їі/іп ьс {с>гюпоо м
.’нк іг.от пї/,і-пггсіі)мз лжрп тшшгг >
ф Ф ф
Може, так і треба неодмінно,
Як робить давно вже звикли ми: Падати слухняно на коліна Перед геніальними людьми.
Вихвалять, і славити, й кричати, Роздувати фіміамів дим —
Геніїв між нами небагато,
То чому ж не поклонятись їм?
Але я зібрав би всіх титанів І сказав би, знявши капелюх:
— Я не буду вам співать пеани І хвальбою лоскотати слух.
Ви усі розумні та відверті,
Тож скажіть по щирості мені:
Хто й за що вам дарував безсмертя, Хто й за що продовжив ваші дні?
Говоріть, кричіть, щоб всі узнали, Втямили нарешті до пуптя:
Смертні вам безсмертя дарували, Смертні вам продовжили життя!
Щоб надійно крила соколині Вас у небі вічності несли,
Мудрості своєї по краплині Смертні вам, як бджоли, віддали.
Вас, як прапор, підніма людина В боротьбі за правду проти тьми. Генії! Безсмертні! На коліна Станьте перед смертними людьми!
Задивляюсь у твої зіниці,
Голубі, тривожні, ніби рань. Крешуть з них червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань.
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо, горда і вродлива,
З тебе чудуватися повік.
Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю.
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю.
Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право З матір’ю побуть насамоті.
Рідко, нене, згадую про тебе,
Дні занадто куці та малі.
Ще не всі чорти живуть на небі, Ходить їх до біса по землі.
Бачиш, з ними щогодини б’юся, Чуєш — битви споконвічний грюк! Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?
Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Громотить над світом люта битва За твоє життя, твої права.
Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно Я проллюся крапелькою крові На твоє священне знамено!
ф ф ф
Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок, Є тисячі ланів, але один лиш мій,
І що мені робить, коли малий зажинок Судилося почать на ниві нерясній?
Чи викинути серп і йти байдикувати,
Чи долю проклясти за лютий недорід І до сусід пристать наймитувати За пару постолів і шкварку на обід?
Коли б я міг забуть убоге рідне поле, За шмат ції землі мені б усе дали...
До того ж і стерня ніколи ніг не коле Тим, хто взува холуйські постоли.
~ . ! * • >
І а мушу я іти па рідне поле босим,
І мучити себе й ледачого серпа,
І падати з утоми на покоси,
І спать, обнявши власного снопа.
^Г,УТ • >С)і і ог/шгіє л он ,ОНДІЯ
Бо нива це — моя! Туї’ я почну зажинок,
Бо кращий урожай не жде мене ніде,
Бо тисяча доріг, мільйон вузьких стежинок Мене на ниву батьківську веде...
.Н'ХЯ'О МНІЩШОД1 ш/мн К ,ШН1'С<:І
їисжл ЯннИннО/Юп) магмо - ішуН
%
ф
С>ГД{ і ,го А ніо*. а • ><(
,і;атнипм ком мт,опїі;фіУ
„ши глт ииупшс{ но}А мТ і «їм о $. г. >ік мотію і;ілі і ппч)т/ог|'і