До німця веде жених Висохлу Нудоту,
Та дивитися на них 1 ( Зовсім ііеохсггп.
Хоч Макака був бридкий, /; А вона ще гірша, їм поет одйп гладкий Присвятив ще и 'вірша. Стільки там було хвальби,
КІМ Є Ш .: м:«/ < ■ ■'\ГП
Так скрасив їх вроду -Навіть жаби від ганьби Булькнули у воду!
Але цар ходив, пишався,
_
Він із зятем цілувався, Похвалявся: «Ну, тепер Лоскотон, вважай, умер! Недоступним став для всіх Голосний та щирий сміх. Тож від радості стрибайте! Тож від радості ридайте! Ми тепер встановим скрізь Віковічне царство сліз!»
Так розхвастався Плаксій -
Цар країни Сльозолий.
і .і іч>»: " .ОЖ і.- '• '
Звільнення Лоскотона
%
Та поки гуло весілля,
То п’яниці вартові Напились якогось зілля Та й посігули у траві.
А вночі йшли до в’язниці Батраки й робітники, Щоб звільнити із темниці Лоскотона навіки. Рознесли всі перепони,
Гнули грати, мов прути:
— Гей, веселий Лоскотоне, Це прийшли твої брати! Йди до мас, веселий брате, В і гашу здружену сім’ю! Підем разом догравати Ми весілля Плаксію...
ДННИОЛ Н ОШГЖ 1 ІІі'і ‘ХК !/.(; )
Продовження весіпля
У палаці кожен скаче Та від щастя гірко плаче, Ллються сльози як ріка, —
Бачте, радість в них така! Раптом цар упав на трон:
— Ой, рятуйте — Лоскотон! — Всі відразу «ох!» та «ах!»,
Жах у кожного в очах.
А веселий Лоскотон До царя стрибнув на трон І сказав йому якраз:
— Насмієшся ти хоч раз!.. — Став царя він лоскотати,
І Плаксій став реготати.
Так сміявсь — аж заливався, Аж від реготу качався, Кулаками очі тер —
Потім лопнув і помер.
Ой, була ж тоді потіха —
Цар Плаксій помер од сміху!
З ним придворні одубіли,
Бо сміятися не вміли.
А цареві три сини,
Три завзяті Плаксуни,
Так сміялись-реготали,
Що штани з них поспадали — Тож всі троє без штанів До чужих втекли країв.
Три царівни теж навтьоки У чотири бігли боки. Кровопивці-сльозівці Стали п’явками в ріці,
А Макака-забіяка З’їв себе із переляку.
Так веселий Лоскотон Розвалив поганський трон. Сам же він живе й понині, Дітям носить щирий сміх В розмальованій торбині,
В пальцях лагідних своїх. Схочеш сам піти в цей край,
То маршрут запам’ятай: Треба йти спочатку прямо, Потім вправо завернуть,
А тоді поміж дубами Поведе наліво путь.
Після цього вже помалу Чимчикуй куди попало:
Як од втоми не впадеш —
В цю країну попадеш.
♦
%
У
ПОДОРОЖ У КРАЇНУ НАВПАКИ
шсрш;!: ояьшш ?аггоі і Лесик, Толя й два Володі Сумували на колоді.
Лесик скаржився: «Хлоп’ята, Страх як тяжко жить мені — Слухай маму, слухай тата, Умивайся день при дні.
Ох, і тяжко жить мені!»
Толя теж сидить бідує,
Вилива жалі свої:
«Дуже Тоня вередує,
Розважай весь час її...»
А Володя скиглить: «Тато Змусив квіти поливати...»
І зітхає вся четвірка:
«Як нам тяжко!
Як нам гірко!»
Раптом трісь — і перед ними Бородань малий з’явивсь, Хитруватими очима На четвірку він дививсь.
І сказав до них суворо
Цей химерний ЧОЛОВІК:
«Я почув про ваше горе Й через доли, через гори Свою бороду волік — Поспішав мерщій сюди Виручати вас з біди.
Недалеко звідсіля Є чудна одна земля —
Там ні дня нема, ні ночі,
Кожен робить там, що схоче...» Туї’ всі четверо до нього: «Поможіть нам, поможіть!
Як пройти в оту країну, Розкажіть нам, розкажіть!» «Поможу я вам охоче, —
КАЗКИ
— Л ■ ■■ . .—І І .1 ■■ ■ ■■ ■ — м ■■ ■ — !■■■ ■ ■ ■ І.. ■ . ■ ■■■■■■■ ■■■■■■ ..
Каже власник бороди, —
Ви на мить заплющіть очі — Я відправлю всіх туди». Тільки так усі зробили,
Всіх як вітром підхопило, Закрутило, завертіло,
Заревло і загуло
гжіл ,' ) І.'. ■ ( - і і
И над степамй,
ті • '
Над лісами
Аж під небом понесло!
ГЖ ! 1. ' •
Як розплющили всі ОЧІ,
Закричали^ 1 * 1
1
% 9 і > Ж і /Л * Ж / \ і * і ^ і !
«Тру-лю-лю!
Я роблю тепер, що схочу, Що захочу, те й роблю!
Ми потрапили-таки У країну Навпаки!»
Ну, а цей чудесний край Для малечі просто рай:
і.
І ам в річках тече чорнило, Там ніхто й не чув про мило! Всі замурзані по вуха, Галасують всі щодуху,
Оком чують, вухом бачать, Догори ногами скачуть. Сажотруси хати білять, Землеміри небо ділять, Косарі дерева косять, Язиками дрова носять. Взявши торби, малюки
Ходять в псбо по зірки.
* , • • . £ І *
Наберуть їх повні жмені,
Ще й напхають у кишені 1 додолу з неба — скік! —
Хто на скирту, хто на тік. Лесик, Толя, два Володі,
Як малі телята в шкоді,
Цілий день брикали, грались, Реготали і качались,
То з якимись хлопчаками Воювали галушками,
То в густих чагарниках Танцювали на руках.
І кричали:
«Тру-лю-лю!
Що захочу, те й роблю!» Потім, стомлені й щасливі, Спали, висячи на сливі. Одіспавшись, ласуни Рвали з дуба кавуни І з кущів серед левад Смакували шоколад.
Якось їх біля млина Стріла гвардія чудна —
Ці вояки в штанях синіх Верхи їхали на свинях.
«Хто такі? — спитав похмуро Найстрашніший мацапура. — Це перевертні, не діти!
Гей, хапайте їх, в’яжіте!»
І вояки той наказ Так і виконали враз Та й погнали неборак До палацу Невмивак.
Ждав їх в будці для собаки Цар Великий Невмивака — Він найстаршим туї' вважався, Бо сто років не вмивався.
Як побачив цар малих, Закричав, завив на них:
«Що це в біса за прояви?
В них праворуч руки праві?! Чом вони очима бачать?
Що це, слуги мої, значить? Треба їх обмить чорнилом,
Бо від них одгонить милом. Потім всім їм для науки Треба викрутити руки,