У їхньому клоччі Піднімаються сумніви,
Мов комиші.
Ти не бійся дивитись В мої розтривожені очі, Очі —
Вікна моєї душі.
ф ф ф Як хороше радіти без причини,
Коли на місто сутінь опада І чується, як тихо, безупинно Дзюрчить у стоки весняна вода.
І сну нема, і спокою немає,
І відчаю, і певності нема,
Тебе ж у далеч владно закликає Напоєна надіями пітьма.
І хочет ься всю землю обійняти,
1 йти шукать нечуваних пригод...
О, скільки музики натхненної багато
У шумі каламут них вод.
Гей, у лузі та й не перше літо Виляга некошена трава.
Гей, у полі та й не перше жито, Та й не перше жито дозріва.
Не повернуть козаки з походу, Не заграють сурми па зорі... Будуть вік стояти біля броду Посивілі верби-матері...
ф ф ф Зимовий вечір,
Закуривши люльку, Розсипав зорі,
Неначе іскри,
Пустив хмарки,
Мов кільця диму,
І, проскрипівши чобітьми, Шепнув морозам,
Щоб готували вікна,
Ліси вбирали
і/ • • і/ бшии ІНІЙ
Та готували
Йому постіль.
ф ф ф
Осінній вечір морозом дихав,
У небі місяць, немов п’ятак... Вона пройшла непомітно, тихо, Голівку мило схиливши так. Вона пройшла — і мені ні слова, Лиш на хвилину звела брову...
І сіяв вечір густу полову На пережовклу суху траву.
Ф
ОДУРЕНА
• І
Він байдуже потис її руку І не чув її милих докорів,
1 так довго стогнали по бруку ГІерестуки її підборів.
І стояв він, тупий, плечистий І байдужий, немов колода.
І здалося — на ціле місто Заридала вона на сходах.
Ф
- Ф
ф ф ф Заграє смерть іржавою трубою,
Та я, забувши, що минає строк,
На край світів блукати за тобою Піду у жовтій куряві зірок.
Піду блукать по всесвіту широкім, Незваним гостем побуваю скрізь,
І десь знайду невблагаїгу, жорстоку Тебе, богине радощів і сліз.
І під шатром розписаного неба Я поцілую очі твої злі —
Візьму я все, о блуднице, від тебе, Чим ти людей обходиш па землі!
Ф
казки
ЦАР ПЛАКСІЙ ТА ЛОСКОТОН
.сію Гі /і’ккп оіил'іпоиН
Цареве сімейство
і,, ! Там, де гори і долили,
Де гуляє вітровій, -
'Гам цвіте краса-країна
Здивним ім’ям Сльозолий.
І колись в країні тій
І плаксивих три сими.
П • ! і' ' ? ♦ ї * ! І '■ /
Старша звалася Нудота,
Середульшая — Вай-Вай,
І
1\
!
т1 . ■ >( «- ■ ■
І рстя донечка — Тіл а кота,
■ .м >; г * 'і; *\ м і •. ^
Всі сльозливі через край.
А царсні грі. спші І ак і звались — Плаксуни.
_ ^ їїчІ • 1 ! і• 1 • /’ ^4
Отака була сім я У царя у Плаксія.
Цілі дні.рони сиділи, Голосили, та сопіли,
■
І а стогнали, та ревли,
О.ьозп».драми лили.
Цар Плаксій велів сердито:
„ . ■■ ■ «Хай із ними день при дні „ ‘ .... Плачуть всі в крани діти.
Бо сміятись і радіти
У моєму царстві — ні!
Хто всміхнеться — в часі тім
Я ТОГО пепіпно з’їм!»
Ще була у Плаксія різна гвардія своя:
В ній служили МОЛОДЦІ
Забіяки-сльозівці.
Хто сміявсь — вони хапали
„ . Т і ''!»■’ > *
І нагаиками шмагали,
і ак що в царстві тому скрізь Вистачало плачу й сліз.
Цар любив, як плачуть діти,
Бо любив їх сльози пити. Отакий був цар Плаксій У країні Сльозолий.
Дядько Лоскотон
Але в тому диво-царстві, Зневажаючи закон,
Жив у мандрах і митарстві Добрий дядько Лоскотон.
Він приходив кожний вечір — Хай чи дощ іде, чи сніг —
До голодної малечі І усім приносив сміх.
Мав він вдачу теплу й щиру, Ще й лукавинку в очах.
І була накидка сіра В Лоскотона на плечах. Лоскотливі мав він вуса І м’якенькі, наче пух,
І м’яке волосся русе Розсипалося до вух.
Він як прийде, залоскоче,
То сміється, хто й не хоче. Тільки де він появлявся,
Зразу плач там припинявся І приходив до усіх Голосний та щирий сміх.
Не любили Лоскотона Цар Плаксій і Плаксуни, Видавали заборони Проти лоскоту вони.
І за дядьком Лоскотоном Із нагайками в руках Охоронці злих законів Полювали по хатах.
Але дядько Лоскотон Не боявся цих заслон:
Він ходив по всій країні І носив з собою сміх В розмальованій торбині,
В пальцях лагідних своїх.
Лреьит Лоскотона
Розізливсь тоді Плаксій — Цар країни Сльозолий. Гнівно він гукнув із трону: «Гей, ледачі сльозівці!
Хто впіймає Лоскотона, Буде муж моїй дочці!
Хто його посадить в льох — Вибирай одіту із трьох!
Бо уже цей Лоскотон Скоро нам розвалить трон: Що тоді ми будем пити,
Як не будуть плакать діти?»
І завзяті сльозівці Понеслись у всі кінці,
Щоб скарати по закону Баламута Лоскотона.
Довго скрізь його шукали,
У всі шпари заглядали, Перерили всі двори, Обходили всі бори,
Час потратили дарма: Лоскотона скрізь нема,
Бо його завжди і всюди Од ловців ховали люди. Опівночі Лоскотон,
Коли всіх колише сон, Йшов собі в бідняцькі хати їхніх діток розважати.
Був тоді у Плаксія Лютий посіпака, Віроломний, як змія,
Капітан Макака.
Так хотілося йому Царським зятем стати,
— -.....
Що ні разу в ту зиму Не лягав і спати.
Все ходив, усе він слухав І нарешті все рознюхав.
На світанку Лоскотон; Насмішивши діток, ,, ,.
У міцний поринув соп Між кленових віток.
А лукавий капітан .
Підікрався змієм Й Лоскотоиові аркан Зашморгнув на шиї. і
Руки вивернув назад, Міцно спутав ноги І мерщій у Плаксоград ; Рушив у дорогу... . і .(л і ]
♦^нтіватклспп «ггудуй зн лИ Весілля в палаці
4 Д І * • І І / чУ ( Л І ч ) її м І 1 # 1
Лоскотона посадили »*. • За вузенькі грати, / , Л А в палаці порішили:
— Час весілля грати... — >1 Гей, зійшлися царенята І придворна свита Наречених шанувати, } Сльози діток ґтити.