Три дні і сто вражень. Вінграновський, П’янов, Коло-мієць і грішний аз вчинили кавалерійські наскоки на Кривий Ріг і Кіровоград. Хоч жодного разу пе вдалося виступити перед численною аудиторією, я лишився задоволений. Микола — безперечно, трибун. Слова у його поезіях репаються від пристрасті і думок. Поруч з ним глибинієш душею.
З ГГяновим сперечалися ми про «Троянди в траурі». Мені здається, що не можна плутати Мадонну, створену митцями, і суто релігійну Матір Божу. Лицеміри в рясах прекрасного Ісуса і його Матір перетворили в насильників людської плоті і духу. Коли навіть найпрекрасніша легенда (а Ісуса і Діву Марію я вважаю витворами унікальними) стала засобом духовного пригнічення, тоді вже про «дійових осіб» легенди я не можу судити безвідносно до того, іцо роблять бузувіри, прикриваючись їх іменами. Ніякі високоблагородні і високогумапні настанови будь-якого вчення пе можуть прислужитися поступу, коли вони стають еталоном. Непорочна, Пречиста Діва варта захоплення, але, даруйте, — не наслідування. Зречення плотських радостей — протиприродне, а тому жорстоке і реакційне.
До того ж у «Трояндах в траурі» я зовсім не мав наміру «повалити богів». Я виступаю в них проти нової релігії, проти лицемірів, які не без успіху намагаються перетворити марксизм у релігію, в прокрустове ложе для науки, мистецтва і любові. Сумні приклади з кібернетикою, генетикою, бурхливе проростання поганок у літературі й живописі, вічні заклики до жертвування і безконечні обіцянки «раю па потім» — хіба це таке вже й далеке від трагедії Бруно і Га-лілея, псалмо- та іконописання, від монастирів і Царства небесного?
Якщо марксизм не вистоїть перед шаленим наступом догматизму, він приречений стати релігією. Ніяке вчення не сміє монополізувати духовне життя людства. Все таки Ейнштейн не був моїм політичним однодумцем, хоч і зробив відкриття, які потрясли науку.
16.x. 1962
Немає нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини.
Голова колгоспу з Єремепкового села кричав на зборах
від безсилля і ЛЮТІ:
— Я вам зроблю новий 33-й рік!
Звичайно, ніхто навіть не подумав взяти за комір цього негідника. А цей же дурень однією своєю ідіотською фразою знищить наслідки роботи десятків розумних людей. Якби в наших вождів було більше глузду, ніж є, подібні крикуни милувалися б небом крізь фати.
21 .X. 1962
До безтями ненавиджу казенну, патентовану, відгодовану мудрість. Якими б цитатами бездари не підпирали свою розумову стелю, вона однак занизька для нормальної людини. Як простір немислимий без руху, так поезія немислима без думки. Що то за простір, коли в ньому не можна рухатися. Яка то поезія, коли вона не мислить? Поезія — це прекрасна мудрість.
До чого змілів наш гумор, як зубожіла сатира! Стиляги, перекупки, вузькі штанчата і модні зачіски — чи варто серйозним людям тратити на це нікчемство не лише слова, а й нерви? А скільки вже назубоскалили з поганих літконсультантів! Я ніколи навіть не пробував писати грунтовні і глибокі відповіді на мілкі твори. В калюжі глибоко не пірнеш, будь ти хоч японським шукачем перлів.
Треба написати поему про Герострата. Цс зараз дуже актуальне. Земля кишить геростратами.
9.ХІ.1962
Минули святки, і мені соромно згадувати свою вчорашню поведінку, я вів себе, як покидьок — навіть ображав людей. Як жаль, що ніхто не розквасив мені носа! Треба якось брати себе в руки і менше теленькати язиком, а більше ворушити мозком.
Запізніле каяття завжди схоже на позерство. Але у мене немає іншого виходу. Треба вчитися бачити себе збоку.
21.VI. 1963
Майже півроку я не заглядав до цього зошита, хоч деякі події, що трапилися впродовж цих шести місяців, треба було б якось зафіксувати.
Ледве пе задихнувся в пороховому диму ідеологічних баталій. Реалізм одержав чергову вікторію, не творами, правда, а адміністративними заходами.
Взагалі небезпека формалістичного безумства, здається, була позірною. Принаймні на Україні я не зустрів жодного уболівальника абстракціонізму чи якогось неофуту-ризму. Реальною залишилася, як і була, загроза формалістичного недоумства в літературі. Бо хіба не формалізм, коли сотні писарчуків за наперед заготовленими схемами обсмоктують десяток-другий так званих вічних ідей — люби працю, поважай тата й маму, не дивись косо па сусідів? Формалізм починається там, де кінчається думка.
Якщо поет не приносить нових думок та емоцій — він формаліст. Як би не рекламував свою мниму належність до реалістів. Холуйським реалізм пе може бути. Є реалізм, якому служив Шевченко, і є реалізм, що користується послугами Дмитерка. Різні речі! Не дмитсрки спадкоємці літератури. Вони живуть з неї, а не для неї.
Навряд чи мені можна закинути формалізм, а не друкують нічого.
6.УІІ.1963