Клацнула віконна ручка. Рракс підозріло переставив одну лапу на внутрішнє підвіконня. Потім другу. Відьма виглядала як типовий казковий екземпляр. Архетипічно, можна сказати. У неї був горбатий ніс, бородавки і глибочезні зморшки. Сиве волосся ховала під кольоровою хусткою. У руці вона тримала покручену і сучкувату палицю.
Ворон невпевнено переступав з лапи на лапу.
— Добрий вечір, матінко! – нарешті сказав він.
— Добрий, добрий. Нечасто маю задоволення когось тут приймати. Тобто щоб з ним поговорити.
Поглянувши на велике відро з попелом, що стояло біля печі, Рракс здригнувся. Краще було не замислюватися над точним значенням слів господині.
Баба Яга повернулася до крісла.
— Наблизься до вогню, зігрійся, – сказала вона, сідаючи.
Рракс злетів на підлогу і підійшов до каміна. Він розправив крила, а потім виставив їх у бік жару. Його величезна тінь закрила всю стіну.
— То з чим ти прийшов?
— Матінко, ти знаєш, що в цьому місті є ще такі, як я?
— Воронів, ти кажеш?
— Ні. Воронів немає, але я маю на увазі, знаєш, всяких інших.
Стара повільно кивнула головою.
— Багато з нас покинули ліси і тепер живуть у світі людей, – визнала вона.
— Тож бачиш, матусю, у місті ми маємо свої права. Є правила, які допомагають нам вижити.
— Так? І які це правила, любий?
— Ми намагаємося не привертати до себе уваги, не втручатися надто в людські долі. Ми створюємо окремий світ. – Рракс згорбився, побоюючись реакції відьми на те, що він зараз мав додати: – І, перш за все, ми не поїдаємо і не вбиваємо. Ми не дозволяємо нікому цього робити.
Баба Яга деякий час сиділа мовчки, дивлячись у вогонь.
— Що ти маєш на увазі, мій любий?
— Припини їсти дітей, матусю, або йди геть. Повертайся туди, звідки прийшла.
Баба Яга скочила на ноги і з гуркотом перекинула крісло. Жар у каміні спалахнув таким великим полум'ям, ніби хтось облив його бензином.
— Щооо? Ти маєш нахабство наказувати мені, підла тварюко?!
Ворон відступав до вікна, а стара продовжувала верещати:
— Я ходила по цьому світу ще до того, як ти вилупився з яйця! Думаєш, що ти старий, бо пам'ятаєш часи язичництва? Я пам'ятаю часи, коли на цих землях людей взагалі не було. Коли від Одри до Бугу простягалися лише незаймані ліси. І ви хочете мене вигнати? Мене?
Рракс уже майже дістався до підвіконня, але Баба Яга не дала йому втекти. Один рух палицею – і віконниці зачинилися. Ворон завмер від жаху.
— Ну ж бо, підходьте до мене! Всі разом або по черзі. Я покажу вам, що таке справжня магія, міські недотепи!
— Не нервуйте так, матусю, – вимовив Рракс. – Я піду і передам їм...
— О ні! – Очі Баби Яги спалахнули. – Нікуди ти не підеш, любий. Я надішлю їм твої обгризені кісточки. Гадаю, вони зрозуміють, що я хотіла сказати.
Сказавши це, вона підняла палицю. Птах усвідомив, що у нього залишилося лише кілька ударів серця, щоб врятувати шкіру. Він оббіг кімнату з відчайдушним поглядом.
І помітив, що в каміні жар майже згас, і в одну мить злетів у чорну, як ворон, безодню.
— Ні, любий. Не втечеш від мене! — закричала Баба Яга.
Але він все-таки втік.
□□□
Хоча була вже пізня ніч, Жмф сидів при свічці з газетою в лапах. Сьогодні йому пощастило — йому принесло зовсім нову газету. Старий василіск дуже любив читати, але не терпів залишати свою нору. Вона лежала в самому центрі міста, під пагорбом біля жвавої набережної. Навіть ніч не гарантувала дивовижові безпечних прогулянок по околицях. Тому він сидів у норі і покладався на удачу, тобто, прямо кажучи, на сміття, яке досить часто викидали туди люди, що прогулювалися. Іноді вітер приносив рекламні каталоги з гіпермаркетів або газети. Однак рідко такі, як сьогодні. Жмфу дісталася не якась ілюстрована брошура, а найновіший номер "Речі Посполитої"! Якщо економити, то вистачить на цілий тиждень читання.
Раптом він почув шкребіння. Відклав газету і уважно прислухався до звуків. Хтось спускався в нору – безсумнівно, маленька істота. За мить хтось похитав завісою, яка виконувала роль дверей. Василіск довго дивився на тварину, яка прослизнула під нею. Нарешті він застогнав.
— Чорт забирай! Це ти, Рракс?
Ворон чхнув і підняв невелику хмаринку сажі. Він був покритий нею з голови до ніг, а багато пір'їн були підпалені на кінцях.
— Я ледь живий, – задихався він. – Проклята карга!
Василіск вишкірив зуби.
— То що, не було так легко, друже? Вона намагалася тебе спекти чи як?
Рракс зневажливо махнув крилом. Він не хотів розвивати тему і розповідати про ганебну втечу через димар.
— Тож, з дипломатією покінчено. Доведеться відьмі залити сала за шкіру і виселити силою.
— Це не так просто – похитав головою ворон. – Вона сильна, хай їй грець.
Жмф замислився.
— Якщо так, то ніхто з наших не має шансів, – нарешті сказав він. – Рракс, ти знаєш найбільше людей. Чи хтось із них не зміг би впоратися з нею? Ти ж знаєш, зрештою, люди винищили відьом майже до останньої. Вони мають досвід.
Очі ворона раптом спалахнули.
— Я знаю одного, хто може це зробити. Чорт забирай, він точно це зробить!
□□□