Під нею знаходилася схованка створіннячка – таких у місті, мабуть, були сотні. Покритий хутром плитник з паличкоподібними лапками і великими очима тремтів, затиснувшись у кутку норки. На дні лежало трохи дрібниць, вкрадених у людей – монети, медальйони, каблучки, срібні обгортки від цукерок. А також клаптики газет, оправлений у шкіру записник і кілька шматочків крейди.
— Він не вкусить? – запитав Вітек, засунувши туди руку.
— Ні. Максимум, у нього буде серцебиття від страху.
Журналіст схопив таємничу книжечку і підніс її до світла. Напис на обкладинці змусив кров швидше запульсувати в його жилах.
— Неймовірно, Янку! Це рукописні нотатки Міцека Словацькевича!
Записник був повний віршів, закреслених, як книга бронювання в столовій, в якій виявили сальмонелу.
Ієронім, який щойно підкотився до них, аж пискнув.
— Записник татка! Це ти його вкрав, підла тварюко!
– Він підніс дуло рушниці прямо до носа плитника.
— Досить! – крикнув Мічиньський. – Ми ж домовилися! Ніяких пострілів, бо я втрачу терпіння. І відклади цю рушницю!
— Але... записник... мій тато... – заїкнувся мисливець.
— Ось твій записник, і перестань скиглити. А тепер забирайся. Тільки добре запам'ятай: якщо щось трапиться з якимось дивовижем, наступної ночі за тобою прийдуть утопці. І василіск.
Словацькевич здригнувся. Він сховав записник у кишеню і зник.
Вітек з Янеком залишилися самі, якщо не брати до уваги плитника, який все ще розмірковував, чи вийде він з цієї пригоди живим. Побачивши страх істоти, Мічиньський зітхнув і закрив її норку тротуарною плиткою.
— Ну, от і все – сказав він. – Завтра можеш забрати наші п’ять тисяч.
— Мінус дві тисячі за телевізор, тисяча за диван, п'ятсот за килим і триста за картину, – похмуро відповів журналіст.
— Що ж, краще це, ніж нічого. Принаймні, ще одна справа отримала щасливе вирішення.
Вони обоє рушили в бік вогнів автобусної зупинки. Але через кілька кроків Янек зупинився, явно замислившись.
— Зачекай, зачекай, – сказав він. – Я ще чогось не розумію. З усього цього випливає, що Ієронім випадково загубив нотатки, які випадково знайшов плитник, випадково вирішив намалювати на стіні, а ми зовсім випадково побачили їх і пов’язали з книгами Міцека Словацькевича, які випадково описували всю ситуацію? – Він схопив друга за плечі і вигукнув із хвилюванням: – Це абсолютно і цілком неможливо!
— Але ж ти отримав у печиві пророцтво, що станеться щось неймовірне, – знизав плечима Вітек. – То що тобі не подобається?
Мічиньський замовк, а після довгого роздуму відповів:
— Взагалі-то ти маєш рацію.
— То що ми тепер робимо?
— Не знаю, може так... – почав Янек після хвилини мовчання. – Але не хвилюйся, це тільки пропозиція.
— Ну?
— Може, сісти за ці вигадки Словацькевича так... ну, знаєш, науково і методично. Кажуть, він уклав у них бачення всього майбутнього. У тому числі номери спортлото на найближчі п'ятсот років.
— Виграшні номери лотереї?
— І не кажи, що тобі не знадобилися б трохи грошей.
— Взагалі-то... Це, мабуть, краще, ніж наглядати за п'яними гномами.
Як сказали, так і зробили. Незабаром вони стали єдиними людьми в світі, які дочитали "Пророцтва" до кінця. Хоча це не принесло їм багато користі (одна п'ятірка і дві четвірки), дух провидця був настільки задоволений, що перестав навідувати Ієроніма. Той же міг присвятити себе життєвій пристрасті – незабаром він поїхав до Африки. Звичайно, він привіз звідти набагато більше, ніж планував, і місто знову потрапило в халепу – але це тема для зовсім іншої історії.
СПРАВА КОТА ЛЕВІАФАНА
Лист з проханням про допомогу, всунутий у кишеню незнайомцем, за словами Янека, траплявся тільки в дешевих детективах. Ймовірність цього дорівнювала ймовірності того, що мавпи із зоопарку випадково відтворять картину Матейка, мажучи екскрементами та огірками по склу вольєра. І все ж настав день, коли Мічиньський отримав подібний лист особисто.
Це сталося в міському автобусі – одного вечора, коли він повертався з роботи, виснажений ще більше, ніж зазвичай. У піцерії телефони не замовкали з самого ранку – після восьми годин роботи персонал був настільки втомлений, що навіть звичне плювання в сир або сморкання в пляшку з соусом не могли поліпшити настрій. Тепер Мічиньський засинав сидячи. Він заплющив очі і опустив голову. Через кілька зупинок він помітив краєм ока, що поруч сіла знайома особа.
Янек бачив цього чоловіка вже десятки разів. Худорлявий бородань в окулярах сідав десь біля міської бібліотеки і їхав аж за його район. З ним завжди був кіт – згорнувшись в обіймах свого господаря, з ліниво поверненою вбік головою. У прохолодні вечори тварину видавала лише опуклість під светром чоловіка та пара трикутних вух, що стирчали з-під нього.
Мічиньський ніколи не звертав на них особливої уваги. Лише кілька разів замислювався, навіщо бородань постійно бере тварину на роботу. Раз чи два його здивували жорстка хода і відсутній погляд чоловіка. Однак нічого не було настільки підозрілим, щоб Янек приділив чоловікові з котом більше ніж один погляд.