Ґабрі згорнув книгу.
— Сьогодні ввечері їй не зовсім вдалося втримати
Пітер засміявся разом з іншими, обачливо уникаючи зустрічних поглядів. Потай, під шаром білої шкіри, Пітер погоджувався із Сісі. Емоції були небезпечні. Емоції найкраще ховати подалі під зовнішнім спокоєм і миром.
— Але цей абзац не має сенсу! — сказала Клара, гортаючи книжку.
— А інші речі мали сенс? — запитала Мирна.
— Та ні, але тут вона каже, що знайшла свою філософію життя в Індії. Та хіба вона не казала, що
— Ти справді шукаєш у цьому сенс? — поцікавилась Мирна.
Клара знову занурилась у книжку, і поступово її плечі почали здригатися, за ними спина, і нарешті вона підвела обличчя до кола стурбованих друзів.
— Що з тобою? — Мирна простягнула руку до Клари, у якої по щоках котилися сльози.
— Імена її гуру, — схлипуючи, промовила Клара.
Мирна вже не розуміла, плаче її подруга чи сміється.
— Крішнамурті Дас, Раві Шанкар Дас, Ґанді Дас. Рамен Дас. Халіл Дас. Ґібран Дас. Вони навіть її називають Сісі Дас.
Клара реготала на все горло, як і більшість інших.
Більшість. Але не всі.
— Я не бачу в цьому нічого дивного, — сказав Олів’є, витираючи очі. — Ми з Ґабрі, приміром, йдемо шляхом Хааґен Дас[42]. Іноді можемо й послизнутися.
— А один із твоїх улюблених фільмів — Das Boot[43], — сказала Клара Пітеру, — тож ти маєш бути просвітленим.
— Так, але це «Дас» неправильне, воно не на своєму місці.
Клара зі сміху впала на Пітера, а Анрі підбіг, щоб стрибнути на них. Коли вона опанувала себе й заспокоїла Анрі, то здивовано помітила, що Матінка покинула їх.
— З нею все гаразд? — запитала вона в Кей, яка дивилася, як її подруга йшла в бік їдальні та Ем. — Ми сказали щось не те?
— Ні.
— Ми не хотіли її образити, — сказала Клара, займаючи поруч із Кей місце, що звільнила Матінка.
— Та ви її не образили. Ви навіть не говорили про неї.
— Ми сміялися з речей, які Матінка сприймає серйозно.
— Ви сміялися з Сісі, а не з Матінки. Вона розуміє різницю.
Але Клара зацікавилася. І Сісі, і Матінка назвали свої справи «Віднайдіть спокій». Тепер вони обидві жили в Трьох Соснах і обидві йшли схожим духовним шляхом. Клара питала себе, чи не приховують ці жінки чогось більшого, ніж свої емоції.
Із закінченням
Була друга тридцять ранку Різдва, і вона почувалася виснаженою. Вона обперлася рукою об стіл, щоб відновити рівновагу, а потім повільно пішла до вітальні. Клара, Мирна та інші вже все прибрали й мовчки мили посуд, поки вона сиділа на дивані з маленькою склянкою віскі і розмовляла з Рут.
їй завжди подобалася Рут. Понад десять років тому всі були вражені її першою книжкою віршів, приголомшені, що така, здавалося б, неприязна й різка жінка може містити в собі таку красу. Проте Ем знала. Завжди знала. Вона поділилася цим із Кларою, і саме тому першого дня, як приїхала Рут, вона привела до неї молоду й самовпевнену, енергійну й талановиту жінку. Клара помічала те, чого інші помітити не могли. Як той маленький хлопчик у фільмі «Шосте чуття»[44], тільки замість привидів Клара бачила добро, що вже було досить лячно. Набагато спокійніше бачити в інших погане, бо це всіляко виправдовує нашу власну погану поведінку. Але добро? Ні, тільки непересічні люди здатні бачити його в інших.
Хоча, як Ем добре знала, те добро мали не всі.
Ем підійшла до стереосистеми, відкрила шухлядку й обережно витягла єдину вовняну рукавичку. Під нею знайшла платівку. Вона поставила платівку, простягнула руку, щоб натиснути кнопку відтворення, але її зігнутий палець тремтів, наче слабенька копія фрагменту «Створення» Мікеланджело[45]. Потім вона повернулася до дивана, обережно тримаючи рукавичку так, ніби в ній усе ще була рука.
У дальніх спальнях спали Матінка та Кей. Уже багато років поспіль три подруги залишалися разом на Святвечір і святкували цей день по-своєму, тихо. Ем підозрювала, що це було її останнє Різдво. Вона підозрювала, що воно було останнім і для Кей, а можливо, і для Матінки. Друга тридцять.
Заграла музика, і Емілі Лонгпре заплющила очі.
У дальній спальні Матінка почула перші ноти скрипкового концерту Чайковського ре мажор. Матінка слухала його лише на Святвечір, хоча раніше цей концерт був її улюбленим. Колись він був особливим для них усіх. Надто для Ем, однак то було природно. Тепер вона ставила платівку лише раз на рік, у короткі години між Святвечором і Різдвом. Коли Матінка чула цю музику й думала про свою подругу, що сиділа на самоті у вітальні, її серце краялося. Але вона надто поважала й любила Ем, щоб відмовити їй у праві залишитися наодинці зі своїм горем і сином.
Цієї ночі Матінка була в компанії власного горя. Вона повторювала знову і знову: віднайди спокій, віднайди спокій. Але мантра, яка втішала її стільки років, раптом стала порожньою, її цілющу силу вкрала жахлива, потворна подоба жінки. Чорт забирай ту Сісі де Пуатьє!
