Бовуар спостерігав, як Ґамаш тихо розмовляє з Лем’є. На обличчі юнака був такий вираз, немов до нього спустилися ангели. Бовуар часто помічав такий вираз у людей, які розмовляли з Ґамашем. І ніколи, ніколи не бачив, щоб хтось так дивився на нього.
Бовуар здивовано похитав головою і повернувся до поточних справ.
— Подивися, хто йде! — гукнув Пітер із кухні до вітальні.
Клара згорнула книжку та приєдналася до чоловіка, який стояв біля раковини. Відсунувши штори, вона побачила знайому, майже рідну постать, що прямувала до будинку стежкою. А поруч ішов хтось іще. Якийсь чужинець.
Щоб відчинити двері, Клара поспішила до передпокою, переступивши через Люсі, яка не виявила жодного інтересу до захисту житла. Єдиною людиною, на кого вона гавкала, була Рут, і то лише тому, що Рут гавкала у відповідь.
— Не змерзли? — запитала Клара.
— Кажуть, ось-ось піде сніг, — відповів Ґамаш.
Клара усміхнулася, почувши його голос. Вона не бачила старшого інспектора понад рік, із часу вбивства Джейн. Іноді в неї виникало запитання, чи не повернеться старий біль, коли вона знову зустріне Ґамаша. Чи завжди він асоціюватиметься в неї з тим жахливим часом? Не лише з втратою Джейн, а й із тими моторошними хвилинами в підвалі старого будинку Гедлі. Але зараз, побачивши його, вона відчула лише радість. І затишок. Вона вже й забула, як приємно чути бездоганну англійську з легким британським акцентом від старшого офіцера поліції Квебеку. Вона хотіла запитати його, де він її вивчив, але все забувала.
Ґамаш поцілував Клару в обидві щоки й приязно потиснув руку Пітеру.
— Дозвольте відрекомендувати вам агента Робера Лем’є. Його відрядили до нас із поліції Ковансвілю.
— Отже, це було вбивство, — зауважив Пітер, забираючи їхні куртки.
Він супроводжував Сісі до лікарні й зрозумів, що вона померла, задовго до того, як вони приїхали. Він був на майданчику для керлінгу й спостерігав за останнім чудовим кидком Матінки, коли поглянув на трибуни і побачив, що натовп, який мав би стежити за гравцями, підводиться зі своїх місць і дивиться на щось зовсім інше. Він кинув свою щітку й побіг туди.
На снігу лежала непритомна Сісі де Пуатьє. Усі її м’язи були напружені, наче вона протистояла якійсь силі.
Її намагалися привести до тями, викликали швидку допомогу, але врешті-решт дійшли висновку, що найшвидше буде доправити її до лікарні самотужки. Тож її поклали на відкриту вантажну платформу пікапа Біллі Вільямса й помчали на шаленій швидкості засніженими дорогами до Ковансвілю. Він, Олів’є і Рут сиділи поруч із Сісі, поки Біллі Вільямс гнав як навіжений. Разом із Біллі в кабіні, втупивши очі поперед себе, їхали бовдур чоловік Сісі та їхня донька. Мовчазні й нерухомі, наче сніговики. Пітер знав, що з його боку це немилосердно, але він не міг не злитися на чоловіка, який нічого не зробив, аби врятувати свою дружину, тоді як зовсім не знайомі люди докладали всіх зусиль.
Олів’є ритмічно нахилявся до грудей Сісі, роблячи масаж серця. Рут відраховувала ритм. А Пітеру дісталося найнеприємніше: він мав вдихнути повітря в її мертві легені. Що вони були мертві, усі знали, але все одно продовжували, поки авто Біллі підстрибувало на кожній вибоїні та розколині на обледенілій дорозі між Вільямсбургом і Ковансвілем. Стоячи на колінах на промерзлому металі, Пітер відчував, як із кожним стрибком набиває синці. Але він не спинявся. Не заради Сісі. А тому, що поруч із ним так само страждав Олів’є. Рут зі своїм хворим стегном теж стояла навколішки. Її старі коліна товклися об підлогу, утім, вона обережно й міцно тримала голову Сісі, а її голос рівно відраховував ритм. Він продовжував робити штучне дихання, притискаючи свої теплі губи до дедалі холодніших і жорсткіших губ Сісі, поки нарешті не відчув те саме, що відчув у дитинстві, коли поцілував свої лижні палиці. Просто хотів подивитися, що станеться. Палиці були такі холодні, що обпікали, а губи ніяк не відривалися. Нарешті він віддер їх, залишивши тонку шкірку на металі. Губи кровоточили. Він швидко озирнувся, щоб переконатися, чи ніхто не бачив.
Роблячи штучне дихання Сісі, Пітер мав схоже відчуття. Йому здавалося, що, коли він продовжуватиме це робити, його вологі губи з часом прилипнуть до її губ і не відстануть, поки він нарешті не відірве їх, залишаючи назавжди на ній частину себе. Кривавий поцілунок життя.
То була найгидотніша річ, яку йому коли-небудь доводилося робити. Він і за життя вважав Сісі досить огидною, а смерть точно не додала їй привабливості.
— Це було навмисне вбивство. Мадам де Пуатьє вбили електричним струмом, — сказав Ґамаш.
Клара повернулася до чоловіка.
— Ти знав, що лікарі запідозрили вбивство.
— Я чув, як доктор Ламберт розмовляв з офіцером поліції. Зачекайте, то були ви? — запитав Пітер у Лем’є.
Я теж вас упізнав. Насправді, здається, ми зустрічалися раніше на громадських заходах.
