— Я дзвонитиму тобі щодня, — пообіцяв він, піднімаючи з ліжка її легеньку валізу. — Нам потрібно триматися разом. — Він усміхнувся і повернув голову в бік вітальні, звідки було чутно какофонію голосів: родичі перекрикували одне одного, непримиренні у своїх поглядах. — Я пишаюся тобою, Іветт, і знаю, що ти з усім упораєшся. Ти маєш упоратися.
— Так, сер.
Коли вони виходили з дому, ніхто з довбаних родичів і голови не повернув у їхній бік. Батько доніс валізу до машини й поклав у багажник.
— На випадок, якщо станеться аварія, вона не вдарить тебе по голові.
Він обійняв її і прошепотів на вухо:
— Не зіпсуй усього.
І ось вона під’їхала до Трьох Сосен. На пагорбі в кінці дю Мулен вона загальмувала, і її машину трохи занесло вбік на слизькій дорозі. Унизу світилося село, вогні прикрашених високих дерев відбивалися червоним, зеленим і синім на снігу та льоду, наче гігантський вітраж. Було видно, як перед вікнами магазинів і будинків сновигають люди.
У грудях з’явилося якесь відчуття. Чи була це тривога? Можливо, злість, що через цю справу покинула власний теплий дім? Ні. Вона посиділа в машині кілька хвилин, втиснувши голову в плечі, уривчасто дихаючи та намагаючись визначити це дивне відчуття. Потім, насупивши брови й дивлячись крізь вітрове скло на веселе маленьке село, вона раптом зрозуміла, що відчуває.
Полегшення. Чи це було схоже на відчуття, коли, скинувши тягар, втрачаєш пильність?
У неї задзвонив мобільний телефон. Вона завагалася. Вона знала, хто телефонує, та не бажала переривати свою останню думку.
Вона поклала слухавку і зняла ногу з гальма. Її машина в’їхала в село і зупинилася перед готелем, де пропонували нічліг і сніданок.
Елеонора та Генрі колотилися. їхні сини воювали один з одним і з батьками. Усі вибухали, у всіх летіли уламки від цих вибухів. Спустошення та блиск. Наприкінці фільму Ґамаш опустив очі й здивувався, побачивши перед собою порожню тарілку. Він не пам’ятав, як їв. Він не пам’ятав, як дихав.
Але він знав одне. Якби він мав вибір, Елеонора і Генрі були б останніми людьми на землі, яких він хотів би бачити своїми батьками. Ґамаш сидів і дивився на фінальні титри, гадаючи, що він пропустив, бо він точно щось пропустив. Чомусь Сісі мала це відео, чомусь узяла прізвище де Пуатьє. До того ж вона, напевне, мала причину викинути абсолютно нормальну відеокасету. Цю касету знайшли в її смітті. Чому?
— Може, вона купила DVD, — припустила Клара, коли Ґамаш попросив їх висловити свої міркування. — Ми потроху переводимо нашу колекцію на DVD. Усі касети з улюбленими фільмами Пітера врешті-решт псуються, бо найкращі моменти він прокручує безліч разів.
— Привіт усім, — почувся з кухні веселий голос Ґабрі. — Я почув про вечір кіно. Я не запізнився?
— Фільм щойно закінчився, — відповів Пітер. — Вибач, старий.
— Я не міг вирватися раніше. Мусив доглядати за хворим.
— Як там інспектор Бовуар? — запитав Ґамаш, заходячи на кухню.
— Ще спить. У нього грип, — пояснив решті Ґабрі. — У мене немає гарячки? Сподіваюся, я не заразився. — Він підставив своє чоло Пітеру, але той проігнорував його.
— Ну, навіть якщо ти й підхопив грип, ми в безпеці, — прокоментувала Рут. — Шанси, що він перейде з Ґабрі на людину, мізерні.
— Сука.
— Шльондра.
— То хто за ним доглядає? — запитав Ґамаш, роздумуючи, чи не варто йому збиратися.
— Агентка Ніколь з’явилася і зняла номер. Навіть сама заплатила за нього пожмаканими купюрами. Принаймні вона пообіцяла, що подбає про нього.
Ґамаш сподівався, що Бовуар досі непритомний.
Бовуару снився кошмар. У лихоманці йому привиділося, що він у ліжку з агенткою Ніколь. Його знову почало нудити.
— Я тут, — звернувся до нього досить приємний жіночий голос.
Якимось чином кошик для сміття піднявся в повітря і опинився прямо під його ротом. Він нахилився й напружився. Проте його шлунок був уже порожнім, блювати було нічим.
Коли він знову впав на вологі простирадла, у нього з’явилося дивне відчуття, ніби йому на лоб поклали прохолодну ганчірку, а обличчя і рот витерли дочиста.
Жан Ґі Бовуар знову поринув у міцний сон.
— Я приніс десерт. — Ґабрі показав на картонну коробку на прилавку. — Торт із шоколадною помадкою.
— Знаєш, мені здається, ти починаєш мені подобатися, — сказала Рут.
— Бачу, гею до снаги великі зміни! — Він усміхнувся і почав розгортати торт.
— Я зроблю каву, — сказала Мирна.
Ґамаш зібрав зі столу посуд і пустив у раковині теплу воду. Вимивши тарілки й передавши їх Кларі, яка стояла з рушником напоготові, він подивився крізь замерзле вікно на вогні Трьох Сосен і замислився про фільм. «Лев узимку». Він пригадав персонажів, сюжет, деякі репліки із найзапекліших сварок між Елеонорою та Генріхом. Це був фільм про владу і кохання — спотворені, викривлені і безглуздо втрачені.
Але чому цей фільм був таким важливим для Сісі? І чи важливо це для розслідування?
