— Власне, наступного дня Клара дещо розповіла. Вона купила трохи їжі для старої жебрачки на вулиці. Вона… — Мирна прикусила язика.
— Продовжуйте. — Ґамаш зупинився біля дверей і обернувся.
— Та нічого.
Ґамаш мовчки стояв і дивився.
— Я не можу вам розказати. Це має розказати Клара.
— Жебрачка мертва. Її вбили.
Ґамаш підняв угору книжку Рут і тихо сказав:
— Ви маєте мені розповісти.
Пітер провів Ґамаша до кухні й узяв його куртку. Там відчутно пахло попкорном, а з кімнати доносився спів готичного хору.
— Вони саме закінчують переглядати фільм, — пояснив Пітер.
— Фільм уже закінчився. — Клара забігла на кухню, щоб привітати Ґамаша. — Цього разу він мені ще більше сподобався. І ми дещо знайшли.
Вони пройшли до вітальні. Жан Ґі Бовуар уважно дивився на екран, де йшли титри.
— На війні це допомагає, — погодився Пітер. — Але не всі ми такі, як Елеонора Аквітанська чи Генріх. — Йому дуже кортіло сказати, що Елеонора і Генріх насправді були французами, але він вирішив, що це прозвучить грубо.
— Гадаєте, не всі? — засумнівався Бовуар. Він зустрічав у Квебеку достатньо англійців, які збивали його з пантелику. Його завжди лякала їхня замкнутість. Бовуар не міг зрозуміти, про що вони думають. А якщо він не міг цього зрозуміти, то не міг і уявити, що вони зроблять. Поруч з англійцями він почувався незахищеним і стривоженим. І йому це не подобалося. Відверто кажучи, йому не подобалися самі англійці, і цей фільм аж ніяк не змінив його думку.
Жахіття.
— Ось. — Клара натиснула на перемотку, і касета засвистіла. — Це на сімнадцятій хвилині. Плівка йде якось дивно.
Ґамаш нарешті зрозумів уривчасте повідомлення Клари. Стрічка відеокасети розтягується, коли хтось досить часто зупиняє її на одному й тому самому місці. А коли розтягується стрічка, зображення стає нечітким. На думку Клари, якщо Пітер зупиняв відео на певних кадрах і стрічка там розтягнулася, то, можливо, те саме робила й Сісі, тому касета й опинилася на смітнику.
— Є місце, де стрічка поводиться дивно, — сказав Лем’є. — Але ми переглядали його знову і знову й не помітили нічого незвичайного.
— Гадаю, ви зрозумієте, — звернувся Ґамаш до молодого офіцера, — що у фільмі немає випадкових кадрів. І є причина, через яку Сісі зупиняла касету саме на цьому місці.
Лем’є почервонів. Знову той самий урок. На все є причина. Ґамаш говорив без емоцій, але вони обоє знали, що йому доводиться вказувати на це Лем’є вже вдруге.
— Гаразд, тож дивімося. — Клара сіла й натиснула кнопку відтворення.
До похмурого берега наближався човен. Кетрін Гепберн, в образі постарілої Елеонори, стояла на палубі, закутана в шаль, велична й тендітна. Жодних діалогів, лише довга ідилічна сцена з човном, веслярами та королевою, яка прибуває.
Човен був майже біля берега. І тут на якусь мить стрічка повелася дивним чином — вона затремтіла.
— Тут. — Клара натиснула на паузу. — Ось, я покажу вам ще раз.
Вона ще двічі перемотувала назад і натискала «відтворити». Ще двічі Елеонора прибувала на свою спустошливу різдвяну зустріч із родиною.
Клара вкотре зупинила зображення в той самий момент, коли воно починало тремтіти. Ніс човна заповнював майже весь екран. Не було видно жодного обличчя. Жодних акторів узагалі. Лише голі, неживі дерева, майже мертвий пейзаж, сіра вода і ніс човна. Нічогісінько. Лем’є, напевне, має рацію, подумав Ґамаш.
Він відкинувся на спинку дивана і пильно вдивлявся в екран. Урешті-решт кадри попливли далі, і Кларі довелося знову перемотати назад, увімкнути перегляд і знову поставити на паузу.
Хвилини минали за хвилинами.
— Що ви бачите? — запитав старший інспектор усіх присутніх.
— Човен, — відказала Клара.
— Дерева, — докинув Пітер.
— Воду. — Бовуар прагнув відповісти хоч щось, поки його не випередили.
Лем’є шкодував, що не дав собі вчасно копняка. Не залишилося нічого, про що можна було б сказати. Він помітив, що Ґамаш дивиться на нього весело. І було ще щось у його погляді. Схвалення. Краще промовчати, ніж сказати абищо. Лем’є усміхнувся у відповідь і розслабився.
Ґамаш повернувся до екрана. Човен, дерева, вода. Чи Сісі зупиняла стрічку саме на цьому моменті просто за збігом обставин? Можливо, він намагався побачити те, чого не існувало? Можливо, Сісі ставила фільм на паузу, щоб випити чи вийти до вбиральні? Але стрічка не могла розтягнутися після однієї паузи — Сісі мала б зупиняти її тут багато разів, щоб спричинити такі пошкодження.
Він підвівся і розпрямив ноги.
— Годі витріщатися. Там нічого немає. Ваша правда, я помилявся. Прошу вибачення, — сказав він Лем’є.
Молодий агент був настільки приголомшений, що не знав, як відреагувати.
— Даруйте, — вибачалася Клара, проводжаючи їх до передпокою. — Я сподівалася, що натрапила на зачіпку.
— Хто знає. Ви інстинктивно відчуваєте злочини, мадам.
— Ви мені лестите, мсьє.
