— Можете собі уявити, як це було — жити в тому будинку? — Мирна стояла спиною до вікна й не могла бачити старий будинок Гедлі, але відчувала його.
— Може, зателефонувати в соціальну службу? Може, Крі буде краще в іншому місці?
— Ні, гадаю, найгірше вже позаду. їй потрібні люблячий батько й інтенсивна терапія. Хтось розмовляв з її вчителями?
— Вони кажуть, що вона розумна, у неї справді дуже високі оцінки, але вона не вписується в колектив.
— І, мабуть, ніколи не впишеться. їй завдали занадто багато шкоди. Ми всі зрештою починаємо відповідати своїм переконанням, а Крі вірить у щось жахливе про себе. Її запевняли в цьому все життя, і тепер цей жах переслідує її голосом власної матері. Цей голос у хвилини затишшя чує більшість із нас — він шепоче нам слова любові чи звинувачує в чомусь. Голос нашої матері.
— Або нашого батька, — зауважив Ґамаш, — хоча в цьому випадку він мовчав. Вона казала забагато, а він — замало. Бідолашна Крі. Не дивно, що це призвело до вбивства.
— Ми живемо у світі, де ракети скеровують точно, а людей ведуть хибним шляхом, — процитувала Мирна. — Доктор Мартін Лютер Кінг-молодший.
Ґамаш кивнув, а потім згадав іншу цитату.
Ваші переконання стають вашими думками,
Ваші думки стають вашими словами,
Ваші слова стають вашими діями,
Ваші дії стають вашою долею.
— Магатма Ґанді, — сказав він. — Є продовження, та я не пригадаю.
— Я не знала, що Магатма такий балакучий, але я згодна з ним. Дуже потужно. Усе починається з наших переконань, а свої переконання ми успадковуємо від наших батьків; і якщо у нас хворі батьки, то й переконання хворі, вони заражують усі наші думки та дії.
Ґамашеві було цікаво, ким була мати Сісі і якими переконаннями вона наділила свою доньку. Він зробив ковток пуншу. Його змерзле тіло нарешті зігрівалося, і він роззирнувся.
Крамниця нагадувала стару бібліотеку в заміському будинку. Уздовж стін тягнулися дерев’яні полиці, заставлені книжками. Тут і там були розкидані плетені гачком килимки, посеред кімнати стояла чавунна дров’яна піч Vermont Castings, перед нею диван, а з обох боків — крісла-гойдалки. Ґамаш, який обожнював книгарні, подумав, що це була найпривабливіша з тих, де він коли-небудь бував.
Ґамаш прийшов за кілька хвилин до п’ятої, проминувши Рут. Літня поетеса знову зупинилася на півдорозі через сільську луку й опустилася на крижану лавку. Тепер він подивився у вікно крамниці й побачив її застиглий силует, окреслений веселими вогнями різдвяної ялинки.
— Усі діти сумують, — процитував Ґамаш, — і лише деяким до снаги суму позбутися.
Мирна простежила за його поглядом.
— Пивна прогулянка, — промовила вона.
— Пивна прогулянка, — повторив Робер Лем’є. Він був у будинку Морров і якраз вийшов із зали. Клара та інспектор Бовуар усе ще сиділи перед телевізором, утупившись в екран очима, які вже нагадували супутникові тарілки. Єдиною ознакою життя, яку Лем’є помітив у Бовуарі, відколи почався «Лев узимку», було періодичне зітхання. Лем’є спробував заглибитися в сюжет, але раптом задрімав. Йому наснилося, що його голова сповзла на плече Бовуара, а з роззявленого рота тече слина. Тож він вирішив, що краще буде пройтися.
Лем’є став і подивився у вікно. До нього підійшов Пітер Морров.
— Що вона робить? — Лем’є вказав на стару жінку, яка сиділа на лавці, у той час як решта жителів села або вже зібралася вдома, або квапливо ховалася від нічної холоднечі в теплих приміщеннях — здавалося, ось-ось замерзне саме повітря.
— О, то її пивна прогулянка.
Лем’є скрушно похитав головою. Жалюгідна стара п’яниця.
Коли Мирна закінчила пояснювати, Ґамаш підійшов до своєї парки й почав обмацувати кожну кишеню, поки не відшукав одну річ. Примірник книги Рут, знайдений на тілі Елль. Він повернувся на своє місце, розгорнув книжку та почав навмання читати вірші.
— Вона чудова поетеса, — зауважила Мирна. — Шкода, що вона така неприємна як людина. Дозвольте? — Вона простягнула руку до книжки і розгорнула її на початку. — Це вам Клара позичила?
— Ні. А чому ви так вирішили?
— Бо тут дарчий напис для неї. — Мирна показала йому. — «Від тебе смердить. З любов’ю — Рут».
— «Від тебе смердить» — це про Клару?
— Ну, від неї дійсно того дня смерділо. Кумедно, правда? Клара сказала, що загубила свій примірник. Виходить, вона знайшла його. Але ж ви кажете, що вона вам його не давала?
— Ні, це стосується одного розслідування.
— Розслідування вбивства?
— Ви сказали, що вона загубила його після підписання? Де?
Ґамаш нахилився вперед, не зводячи з Мирни жвавого погляду.
— В «Огілві». Вона купила книжку на презентації Рут, Рут її підписала, а потім ми мали піти.
Мирна помітила його збудження й відчула, що теж починає хвилюватися, хоча й не розуміла причини.
— Ви одразу повернулися?
— Я підігнала машину й забрала її на вулиці. Ми ніде не зупинялися.
— Вона ще кудись ходила перед тим, як сісти в автівку?
Мирна замислилася й похитала головою. Ґамаш підвівся. Йому треба було йти до Морров.
