Гіперіон полностью

— Роджер загинув три роки тому в авіакатастрофі на південь від Буссара. — Він би їй нізащо на світі не зізнався в цьому, але тепер замість нього промовляло спожите віскі, ну і йому треба було зрозуміти, чи вустами Рахіль промовляла Рахіль.

— Знаю. — Дівчина підібгала ноги і сперлася підборіддям на коліна. — Я зв’язалася з усіма, кого знала. Грем помер. Професор Айкгардт більше не викладає. Нікі одружилася з якимсь продавцем. Забагато подій як на чотири роки.

— Понад одинадцять, — поправив її Сол. — Політ на Гіперіон і звідти дав тобі шість років фори.

— Але ж це нормально, — викрикнула Рахіль. — Люди постійно подорожують за межі Мережі. Вони ж якось справляються.

— Дитинко, в нас геть інша ситуація, — кивнув Сол.

Дівчина видушила із себе посмішку і допила своє віскі.

— Леле. Це ще м’яко кажучи «інша».

Вона грюкнула чаркою об стіл.

— От що я вирішила. Я два з половиною дні розгрібала матеріали, які вона… я підготувала, щоби тримати себе в курсі справи, і, знаєш… це не допомагає.

Сол завмер, намагаючись навіть не дихати.

— Я хотіла сказати, що коли я вже щодень молодшаю, забуваю людей, з якими ще навіть не познайомилася… то ти розумієш, що далі? Я все меншатиму і дрібнішатиму, ставатиму безтолковою, поки не зникну одного дня. Господи, тату. — Рахіль іще міцніше обхопила себе за коліна. — Це ж навіть кумедно, правда?

— Ні, — тихо відповів Сол.

— Та я розумію, що смішного мало. — У великих, темних очах Рахіль бриніли сльози. — Для вас із мамою це найгірший у світі кошмар. Кожного дня ви спостерігаєте за тим, як я спускаюся вниз… спантеличена… зі спогадами вчорашнього дня, який насправді минув багато років тому, про що мене ж повідомив мій власний голос. Що в мене була якась інтрижка з невідомим мені хлопцем на ім’я Амеліо…

— Меліо, — напошепки виправив її Сол.

— Байдуже. Це ніяк мені не зарадить, тату. Поки до мене насправді все починає доходити, я вже настільки виснажена, що мушу лягати спати. А потім… ти ж знаєш, що відбувається потім.

— Що… — Сол мусив прокашлятися, щоби закінчити речення. — Що ти хочеш, аби ми зробили, маленька?

Рахіль подивилася йому в очі і посміхнулася. Це була та сама посмішка, якою вона вперше обдаровувала його у віці п’яти тижнів.

— Не розповідайте мені, тату, — твердо пояснила вона. — Нічого не дозволяйте мені розповідати собі. Стає тільки гірше. Нічого з цих історій я не переживала насправді. — Вона змовкла і потерла лоба. — Ти мене розумієш, тату. Рахіль, яка літала на іншу планету, закохалася там і потрапила в нещасливу пригоду… — то інша Рахіль! Мені ні для чого переносити на собі її біль.

Рахіль ридала.

— Ти розумієш? Розумієш мене?

— Звісно, — відказав Сол. Він пригорнув доньку і відчув на грудях її сльози і теплоту тіла. — Так, розумію.

Цілий наступний рік каналом «світло+» приходили численні новини з Гіперіона, та всі вони були негативними. Природа і джерело антиентропійних полів залишалися нез’ясованими. Жодної нетипової активності хроноприпливів у районі Сфінкса виявлено не було. Експерименти з лабораторними тваринами в зоні їхнього впливу інколи закінчувалися наглою смертю піддослідних, але жодна з істот хвороби Мерліна не підхопила. І кожне повідомлення Меліо завершував словами «Переказуйте Рахіль, що я її кохаю».

На позику Університету Райхса Сол і Сара пройшли обмежений курс терапії Поульсена в Буссарі. Для подовження життя ще на сто років вони були вже застарі, але тепер мали вигляд радше п’ятдесятирічного подружжя, аніж пари, якій майже сімдесят стандартних років. Вони проглянули старі сімейні фотографії і зрозуміли, що вдягатися по моді двадцятип’ятирічної давнини не так уже й складно.

Шістнадцятирічна Рахіль, перескакуючи сходинки через одну, спустилася вниз із комлогом, налаштованим на університетське радіо.

— Можна мені рисову кашу?

— Не набридло їсти її щоранку? — посміхнулася у відповідь Сара.

— Нє, — вишкірилася Рахіль. — Просто подумала, раптом сьогодні вона скінчилася. Я чула, як дзвонив телефон. Це була Нікі?

— Ні, — відказав Сол.

— Чорт, — насупилася дівчинка і зиркнула на батьків. — Пробачте. Вона обіцяла зателефонувати, щойно прийдуть бали з випускного тестування. Просто вже три тижні минуло після консультацій. Можете вважати, я щось усе-таки чула.

— Не переживай, — Сара перенесла кавник на стіл і налила по горнятку для себе і Рахіль. — Не переживай, серденько. Обіцяю тобі, що зі своїми балами ти зможеш вступити до будь-якого університету на власний смак.

— Ма, — зітхнула Рахіль. — Ну, звідки тобі це знати? Це ж широкий світ. Там же всі як павуччя в банці. — Вона спохмурніла. — Ти не бачила мій матансибль?[153] А то в мене у кімнаті такий розгардіяш. Нічого не знайдеш.

— Дитинко, — прокашлявся Сол, — сьогодні уроків не буде.

— Не буде? — вирячилася на нього дівчинка. — У вівторок? За шість тижнів до кінця навчання? Що сталося?

— Ти захворіла, — твердо відповіла Сара. — Нічого не станеться, коли один день посидиш удома. Тільки сьогодні.