Гіперіон полностью

Сол відклав книгу, над якою тоді саме працював — аналізом кіеркеґорових теорій етики як моральності компромісу[151] у її застосуванні до юридичної процедури в Гегемонії, — і зосередився на колекціонуванні потаємних даних про Гіперіон та про історію Авраама.

Але тривалі місяці звичайного ходу дослідження та визбирування фактів не змогли вдовольнити Солове прагнення діяти. Час від часу він виміщав своє розчарування на медиках та науковцях, котрі довгими вервечками приїжджали обстежити Рахіль, як ото партії пілігримів, що прибувають до свого святого капища.

— Та хай же вам грець, як це взагалі може відбуватися! — верещав він на одного з фахівців, який не придумав нічого кращого, як говорити до батька своєї пацієнтки із самовдоволеним та водночас гордовитим виглядом. У цього лікаря на голові не було жодної волосини, так що риси обличчя здавалися намальованими на якійсь більярдній кулі. — Вона ж зменшується в зрості! — кричав Сол, буквально загнавши гостя в глухий кут. — Зовні це ще непомітно, але її кісткова маса падає. Вона що, перетворюватиметься на дитину? Знову? Що в дідька тоді значить закон збереження маси?[152]

Експерт розкрив був рота, щоби відповісти, але переляк завадив. За нього вступився його колега-бородань:

— Шановний пан-Вайнтраубе, — промовив він, — вам потрібно спробувати зрозуміти, що ваша донька зараз населяє… е-е… уявіть собі локалізовану область оберненої ентропії.

— Хочете сказати, вона застрягла в бульбашці часу-навпаки? — різко роззирнувся до нього Сол.

— Е-е… ні, — знервовано масажував підборіддя дослідник. — Я би сказав, що в цьому випадку кращою аналогією буде… принаймні біологічно — механізм життя / метаболізму був обернений… е-е…

— Нонсенс, — обірвав його Сол. — Вона не випорожнюється замість того, щоб споживати їжу, і не ремиґає харч. А неврологічна діяльність? Обернені електрохімічні імпульси — це нонсенс. Її мозок функціонує, панове… зникає тільки пам’ять. Чому, панове? Чому?

— Ми не знаємо чому, пан-Вайнтраубе, — нарешті знайшов у собі сили відповісти експерт. — Із погляду математики організм вашої доньки нагадує обернене в часі рівняння… або, можливо, об’єкт, який пройшов крізь чорну діру, яка обертається на великій швидкості. Нам не відомо, як це трапилося. Нам не відомо, чому в цій ситуації відбуваються неможливі з погляду фізики речі, пан-Вайнтраубе. Ми насправді мало знаємо.

— Гаразд, — потис обом науковцям руки Сол. — Це все, що мені було потрібно від вас, панове. Щасливої дороги.

На свій двадцять перший день народження Рахіль підійшла до дверей батьківської спальні за годину після того, як усі полягали спати.

— Тату?

— Що, дитинко? — Сол натягнув на себе халат і вийшов до неї в коридор. — Не спиться?

— Я вже два дні не сплю, — прошепотіла вона. — Приймала енергетики, щоб дочитати всі інструкції з файлу «Хочеш знати?».

Сол кивнув.

— Тату, хочеш зі мною випити внизу? Мені треба з тобою дещо обговорити.

Чоловік узяв з тумбочки окуляри і пішов до доньки.

Сол уперше й востаннє напився з донькою. Це була скромна гулянка: вони трохи погомоніли, потім заходились розказувати один одному анекдоти і смішні історії, поки вже не могли стримувати хіхікання. Рахіль взялася за нову байку, дійшла до найсмішнішого місця, аж раптом надумала знову відсьорбнути зі своєї чарки. Віскі мало не полилося в неї через ніс, так сильно вона реготала. Їм обом здавалося, що це найвеселіша пригода, яка з ними коли-небудь траплялася.

— Сходжу по ще одну пляшку, — заявив Сол, протикавшись остаточно від сміху. — Минулого Різдва мені якусь плящину шотландського віскі подарував декан Мур… здається, подарував.

Він повернувся, обережно пробираючись по кімнаті. Рахіль підвелася на дивані і провела п’ятірнею по волоссю, відкидаючи його назад. Сол оновив її чарку, і деякий час вони сьорбали трунок у повній тиші.

— Тату?

— Так?

— Я все дочитала і додивилася. Бачила себе. Слухала себе. Роздивлялася фотографії Лінни та всіх інших, уже немолодих…

— Та ну, «немолодих», — не погодився Сол. — Наступного місяця Лінн тільки виповниться тридцять п’ять…

— Слухай, діду, ти ж мене чудово розумієш. Хай там як, а я почитала медичні довідки, переглянула фотки Гіперіона і знаєш що?

— Що?

— Я не вірю ні слову, тату.

Сол поставив на стіл чарку і поглянув на доньку. Її обличчя тепер здавалося округлішим, не таким замисленим. І навіть трошки вродливішим.

— Точніше кажучи, я все розумію, — перелякано гигикнула вона, — бо ви ж з мамою не здатні на такий безсердечний жарт. А ще на додачу твій… твій вік, всі ці новини та й узагалі. Я знаю, що це реально, але не вірю в це. Ти мене розумієш, тату?

— Так, — проказав Сол.

— Тобто я хочу сказати, що я прокинулася сьогодні вранці і подумала: «Клас! Завтра іспит із палеонтології, а я ніфіга не вивчила». Збиралася показати пару штук Роджерові Шермену… хай не задається.

Сол перехилив чарку.