Гіперіон полностью

Подорожуючи Мережею, Сол брав Рахіль із собою. Тепер йому було чхати на новинарів — він подавав клопотання до Церкви Ктиря про статус пілігрима, лобіював у Сенаті собі візу та дозвіл на відвідання заборонених територій та візитував в усі можливі клініки та дослідні інститути, які могли запропонувати лікування. Він згаяв місяці, аж поки медики не визнали свою поразку. Коли він утік на Хеврон, Рахілі стукнуло п’ятнадцять місяців. У старовинних одиницях, якими там досі послуговувалися, вона важила двадцять п’ять фунтів і мала зріст тридцять дюймів. Дівчинка більше не могла самостійно вдягатися і знала двадцять п’ять слів, найулюбленішими серед яких були «мама» і «тато».

Сол залюбки носив доньку на руках. Вряди-годи вигин її голівки проти його щоки, теплота її тіла на грудях, запах її шкіри дозволяли йому забути всю люту несправедливість, яка їх спіткала. У такі дні Сол би навіть тимчасово замирився із всесвітом, якби тільки поруч із ним була Сара. Але й без того у сердитих діалогах із Богом, у Якого Він Не Вірив, западали короткі паузи.

— У чому може критися причина всього, що відбувається навколо?

— А яку причину можна було побачити в усіх тих проявах болю, від якого потерпало людство?

— Саме так, — подумав Сол, замислившись над тим, що це чи не вперше він здобув очко в цій дискусії.

— Якщо ми чогось не бачимо, це не означає, що цього не існує.

— Неоковирне формулювання. Три заперечення на одне твердження. Особливо такої необгрунтованої тези.

— Саме так, Соле. Ти почав уловлювати сенс.

— Що?

Відповіді на свої роздуми він не почув. Сол лежав удома і дослухався до вітру пустелі.

Останнім словом Рахілі було «мама», яке вона промовила, заледве їй виповнилося п’ять місяців.

Вона прокинулася в колисці і не спитала — не змогла спитати, — де вона знаходиться. Її світ складався з їжі, короткого сну та іграшок. Інколи вона плакала, і Сол не міг позбутися враження, що то вона кликала маму.

Сол разом із немовлям на руках ходив до маленьких крамничок Дана купувати підгузки, дитяче харчування та — інколи — нову іграшку.

За тиждень до відбуття на Центр Тау Кита до нього завітали поговорити Ефраїм з двома іншими старійшинами. Надворі сутеніло, і надвечрінє світло падало на лисину Ефраїма.

— Соле, ми про тебе переживаємо. Наступні кілька тижнів будуть складними. Жінки хочуть помогти. Ми хочемо помогти.

— Я ціную вашу допомогу, Ефраїме, — поклав йому руку на передпліччя Сол. — Ціную все те, що ви робили останні кілька років. Тепер це і наш дім також. Сара з радістю б… хотіла би, щоб я вам подякував. Але в неділю ми їдемо. Рахілі покращає.

Троє чоловіків на довгому ослоні перезирнулися.

— Знайшлися ліки? — поцікавився Авнер.

— Ні, — похитав головою Сол, — але мені відкрилась причина надіятися.

— Надія — це добре, — обачно прокоментував Роберт.

Сол вишкірився, блиснувши білизною зубів на фоні шпакуватої бороди.

— Ліпше їй і справді бути доброю. Адже інколи нам більше нічим хвалитися.

Студійна голографічна відеокамера взяла Рахіль крупним планом, коли немовля лежало згорнутим у калачик в руках Сола на знімальному майданчику «Повсякденних балачок».

— Отже, ви стверджуєте, — почав Девон Вайтшир, ведучий програми і третя найупізнаваніша персоналія в інфосфері Мережі, — що відмова Церкви Ктиря надати вам право повернутися до Гробниць часу… і забарність Гегемонії в обробці заявки на візу… що саме ці речі прирікають вашу дитину на це… вмирання?

— Саме так, — підтвердив Сол. — Переліт на Гіперіон триває мінімум шість тижнів. Рахілі зараз три місяці. Будь-яка подальша затримка зі сторони Церкви Ктиря або ж бюрократії в Гегемонії вбиває дитину.

Аудиторія заворушилася. Девон Вайтшир повернувся до найближчої дистанційної камери. Його зморшкувата, добродушна парсуна заповнила екран монітора.

— Цей чоловік не знає, чи здатен урятувати свою дитину, — проказав могутнім у своїй проникливості голосом Девон Вайтшир, — і все, про що він просить, — це дати йому шанс. Гадаєте, він… і його немовля… заслуговують на нього? Якщо так, то зв’яжіться з представниками депутатського корпусу від вашої планети, сходіть у найближчий храм Ктиря, номер якого зараз має з’явитися перед вами. — Він повернувся назад до Сола. — Ми зичимо вам удачі, пан-Вайнтраубе. І, — велика рука Вайтшира торкнулася щічки Рахілі, — бажаємо вам щасливої дороги, наш юний друже.

Камера затрималася на немовляті, поки не скінчився сюжет.

Ефект Гокінга викликав нудоту, запаморочення, головний біль та галюцинації. Першим етапом подорожі був десятиденний переліт на Парваті факельним зорельотом Гегемонії «Безстрашний».