Гіперіон полностью

— Якщо це Мастін, — поцікавився він, — значить, нас знову семеро, правда?

— Він там буде на кілька годин раніше від нас, — озвався Консул. — На півдня, якщо ми тут ночуватимемо, як і планували.

— Хіба це має велике значення? — знизав плечима священик. — Семеро вирушили в паломництво. Семеро прибудуть. Ктир буде вдоволений.

— Якщо це Мастін, — промовив Кассад, — то навіщо всі ці ребуси на буєрі? Як він нас обігнав? Іншої канатки тут немає, а перетнути хребет Вуздечка перевалом він би не зміг.

— Спитаємо завтра в нього, коли самі дійдемо до Гробниць, — утомлено проказав отець Гойт.

Брон Ламія намагалася тим часом виловити когось на загальних частотах свого комлогу. Ефір німував, якщо не брати до уваги шипіння статики та випадкового завивання далеких електромагнітних імпульсів. Вона глянула на полковника Кассада:

— Коли почнуться бомбардування?

— Не знаю. Все залежить від сил, якими володіють ЗСГ, захисту флоту.

— Захист фантастичним не назвеш, коли на днях розвідник Вигнанців їх пройшов і знищив «Іґґдрасіль», — гмикнула Ламія.

Кассад кивнув.

— Гей, то це ми, блін, сидимо на мішені? — дав про себе знати Мартін Силен.

— Звичайно, — відповів йому Консул. — Якщо Вигнанці атакують Гіперіон, щоби перешкодити відкриттю Гробниць часу, як можна виснувати із розповіді пан-Ламії, тоді вони і весь прилеглий район — одна з основних цілей.

— Ядерних ударів? — напружено уточнив Мартін Силен.

— Найпевніше, — запевнив його полковник Кассад.

— Мені здавалося, ці ваші антиентропійні поля заважають космічним кораблям? — нагадав отець Гойт.

— Пілотованим кораблям, — не озираючись, відповів Консул, що й далі спирався на перила. — Антиентропійні поля не завадять крилатим ракетам, розумним бомбам або променям пекельних батогів. Так само як вони безсилі проти механічної піхоти. Вигнанці можуть посадити пару екранольотів або автоматизованих танків і спостерігати на відстані, як ті знищуватимуть долину.

— Ніхто нікого не знищуватиме, — заперечила Брон Ламія. — Їм потрібен контроль над Гіперіоном, а не його знищення.

— Я би не ризикував своїм життям на основі такого припущення, — проказав Кассад.

— А хіба ми зараз не цим займаємося? — всміхнулася до нього Ламія.

Над ними самотня жаринка відокремилася від нескінченного візерунка вибухів, розгорілася ясним жовтогарячим огнем і чиркнула через усе небо. Товариство на терасі могло навіть роздивитися полум’я та почути вереск мордованого, яким по суті і є момент входження тіла в щільні шари атмосфери. Вогненна куля зникла в далеких горах аж ген за Твердинею.

Майже хвилиною згодом Консул усвідомив, що весь цей час він не дихав, вчепившись мертвою хваткою в перила.

— То ця бомба не розірвалася? — спитав отець Гойт.

— Швидше за все, то був ушкоджений єгер Збройних сил, який намагався дістатися орбітального периметру або Кітсівського космопорту, — відказав полковник Кассад.

— Він же, певно, не долетів? — сказала Ламія. Кассад у відповідь нічого не промовив.

Мартін Силен підняв бінокль та обдивився надвечірнє узвишшя в пошуках тамплієра.

— Десь зник, — заявив Силен. — Добра душа капітан, либонь, зайшов за той пагорб перед долиною Гробниць часу або знову розіграв свій трюк із зникненням.

— Шкода, що ми так і не почуємо його історію, — проказав отець Гойт і розвернувся до Консула: — Але ж вашу ми ще вислухаємо, правда?

Консул витер долоні об холоші штанів. Його серце калатало.

— Так, — промовив він і раптом зрозумів, що от тільки зараз остаточно постановив собі, — я розкажу свою історію.

Над східними відногами ревів вітер, зриваючись на свист уздовж укосу Твердині Хроноса. Вибухи над їхніми головами хіба що заледве стишилися, але в темряві здавалися ще лютішими, ніж раніше.

— Ходімте всередину, — запропонувала Ламія, чиї слова мало не втопилися у завиванні шквалів. — Стає холодно.

Вони вимкнули свою єдину лампу, тому приміщення освітлювали тепер лише теплі кольорові спалахи знадвору. Тіні вистрибували нізвідки, щезали і знову з’являлися, коли кімната забарвлювалася палітрою різних кольорів. Інколи пітьма трималася не довше кількох секунд до наступного вогневого валу.

Консул поліз у свою дорожню сумку і дістав звідти незвичний прилад, більший від комлогу, з дивними орнаментами і рідкокристалічним монідиском, схожим на якийсь причандал з історичної голодрами.

— Секретний передавач класу «світло-плюс»? — сухо спитала Брон Ламія.

— Це стародавній комлог, — без гумору відповів Консул. — Датований часами ще до Гіджри. — Із капшука на поясі він видобув стандартний мікродиск і вставив його в комлог.

— Як і отець Гойт, я мушу переповісти вам чужу історію, щоби ви могли краще зрозуміти мою власну.

— Прости Господи, — вишкірився Мартін Силен, — це що, тільки я один у цій блядській отарі спроможний переказати власні пригоди впрост? Скільки мені ще?..

Рухи Консула здивували навіть його самого. Він підвівся, крутнувся, вхопив курдупля за барки плаща й сорочки, чимдуж притиснув його до стіни, кинув на ящик, загилив коліном у живіт, притиснув передпліччям горлянку та прошипів:

— Ще одне слово, поете, і я тебе точно вб’ю.