Вони ковзнули повз нас, навдивовижу величезні, тривожно-величезні; їхні тіла у пітьмавому світлі виглядали м’язистими і ніби вкритими олійною плівкою. Один здоровенний дельфін проплив у метрі від нас, не зводячи з мене темного ока, і в останній момент, розвертаючись, обігнув нас стіною і показав біле черево. Одним помахом широкого хвостового плавця він здійняв такі коливання, що це змусило мене повірити у силу цієї тварини.
— Привіт! — сказала Сірі, але прудкий силует зник вдалині, і запала раптова тиша. Сірі вимкнула перекладач. — Хочеш із ними поговорити? — запитала вона.
— Звісно.
Та я сумнівався. Більш ніж три століття ми намагалися розпочати діалог між людиною та морським ссавцем. Колись Майк розповідав, що мисленнєва структура цих двох осиротілих видів зі Старої Землі занадто відмінна, а спільного занадто мало. Один експерт періоду до Гіджри колись писав, що розмови з дельфіном чи морською свинею настільки ж продуктивні, що й із однорічною дитиною. Обидві сторони зазвичай отримують насолоду від процесу і відбувається певна імітація спілкування, проте жодна сторона не отримує від процесу нових знань. Сірі знову ввімкнула перекладач. «Привіт!» — промовив я.
Спливала хвилина тиші, а тоді наші навушники сповнилися дзижчання, якому море вторувало пронизливими криками.
— Що за єресь? — запитав я Сірі, і перекладач процвірінькав моє запитання. Вона розпливлася у посмішці під осмотичною маскою.
Я спробував ще раз: «Привіт! Вітання з… е-е-е… з поверхні. Як справи?»
Великий самець. Припускаю, то був самець… повернув і помчав до нас, наче торпеда. Він звивався у воді вдесятеро швидше, ніж плив би я навіть за умови, що не забув би зранку натягнути ласти. На якусь мить мені здалося, що він збирається нас протаранити, і я підняв коліна і міцно притисся до кіль-кореня.
А тоді він прошмигнув повз нас і поплив угору ковтнути повітря, поки ми з Сірі крутилися у хвилях, що він здійняв своїм хвостом і високочастотними криками.
Сірі вимкнула перекладач і підпливла ближче. Вона легко взяла мене за плечі, поки я тримався правою рукою за кіль-корінь. Ми дрейфували у теплій воді, і наші ноги торкалися. Над нами проплив табунець дрібних багряних риб-воїнів, а поодаль кружляли темні обриси дельфінів.
— Наговорився? — запитала вона, поклавши руку мені на груди.
— Ще одна спроба, — Сірі кивнула і знову повернула вимикач диска. Нас знову прибило одне до одного течією. Вона обійняла рукою мене за спину.
— Для чого ви пасете острови? — поцікавився я у силуетів із носами у формі пляшки, які кружляли у нерівному світлі. — Що вам дає перебування поблизу островів?
Тіло Сірі тепер повністю торкалося мого. Її ліва рука стисла мене сильніше. «Великі голоси — це були кити», — прошепотіла вона. Її волосся звивалося стрічками.
Правою рукою ковзнула вниз і ніби здивувалася тому, що там намацала.
— Ви сумуєте за Великими голосами? — спитав я у тіней.
Відповіді не було. Сірі обвила мої стегна ногами.
Поверхня, ніби чаша киплячого світла, вивищувалася над нами на сорок метрів.
— За чим із океанів Старої Землі ви сумуєте найбільше? — поставив я запитання.
Лівою рукою я притягнув Сірі ближче до себе, опустив руку вниз, по вигину спини, до сідничок і міцно їх стиснув.
Дельфінам, що кружляли навколо, ми, певно, видавалися єдиним створінням. Сірі припіднялася наді мною, і ми стали єдиним створінням.
Диск-перекладач ковзнув Сірі на плече. Я потягнувся за ним і хотів вимкнути, та раптом зупинився, оскільки відповідь нетерпляче задзижчала нам у вухах.
Я вирубив диск і струснув головою. Нічого не зрозумів. Як багато я не розумів. Я заплющив очі. Ми з Сірі ніжно рухалися у ритмі течії й у нашому власному, а дельфіни ширяли поруч, і темп їхніх голосів знизився до сумних трелей древньої жалоби.
Ми з Сірі спустилися з пагорбів і повернулися на карнавал аж перед світанком наступного дня. Цілу ніч і цілий день ми блукали схилами, їли з незнайомцями у шатрах з помаранчевого шовку, купалися разом у крижаних водах Шреї і танцювали під музику, що ніколи не переставала грати для безкінечної низки плавучих островів. Ми були голоднющі.
