Я прокинувся на світанку, а Сірі не було. Повернулася вона незадовго до сходу місяця на Мауї-Заповітній. Розповіла, що її батьки відправилися із друзями на кілька днів у подорож на повільному житловому кораблику і лишили у Висадці сімейний екраноліт. Тепер ми просувалися від одного танцмайданчика до іншого, від ватри до ватри назад у центр міста. Ми планували полетіти на захід, у маєток її родини біля Февароне.
Уже було дуже пізно, та на громадській площі Пристані усе ще залишалася групка гуляк. Я був щасливим до безтями. Мені було дев’ятнадцять, я був закоханий, тому і без того невисока сила тяжіння у 0,93 відсотка від стандартної видавалася мені ще слабшою. Здавалося, я можу злетіти.
Я міг гори перевернути.
Ми зупинилися біля кіоску і купили пончиків і чорної кави. Раптом мене пройняла думка і я запитав:
— Звідки ти дізналася, що я матрос?
— Тихше, друже Меріне. Їж свій мізерний полуденок. Коли ми доберемося до вілли, я приготую тобі справжній «повноденок».
— Та ні, я серйозно, — наполягав я і витер з підборіддя поливку уже далеко не чистим рукавом костюма арлекіна. — Вранці ти казала, що ще вчора ввечері відразу зрозуміла, що я з корабля. З чого ти це виснувала? З мого акценту? З костюма? Ми з Майком бачили й інших, одягнутих так само.
Сірі розсміялася і відкинула волосся назад.
— Радій просто, що це я тебе розкусила, Меріне, любове моя. Якби на моєму місці був мій дядько Ґрешам чи хтось із його друзів, проблем би ти не скараскався.
— Правда? Чому так? — я взяв ще одне смажене кілечко, а Сірі за нього заплатила. Тоді пішов за нею крізь натовп, що почав уже рідшати. Незважаючи на всю цю довколишню колотнечу і музику, я відчув, як на мене навалюється втома.
— Вони Сепаратисти, — відповіла дівчина. — На днях дядько Ґрешам виголосив промову перед Радою, спонукаючи усіх боротися, а не погоджуватися на те, аби нас проковтнула ваша Гегемонія. Заявив, що знищить ваш телепорт до того, як той знищить нас.
— Правда? — здивувався я. — А він не сказав, як збирається це зробити? Останнє, що я чув, — вам навіть з власної планети немає чим вибратися.
— Ні, і за останні п’ятдесят років ми нікуди й не літали, — відказала вона. — Проте це лише підкреслює всю нераціональність Сепаратистів.
Я кивнув. Шкіпер Сінґх та радник Тальмін нас інструктували про так званих Сепаратистів Мауї-Заповітної. «Звичайна коаліція колоніальних шовіністів і ретроградів, — так їх назвав Сінґх. — Це ще одна причина, чому ми просуваємося так повільно і розвиваємо торговельний потенціал до того, як завершуємо будівництво телепорту. Всемережжя не хоче передчасно відкривати двері цим гевалам. І такі угрупування, як Сепаратисти, — це ще одна причина заселяти команду та будівельників куди подалі від чортових селюків».
— Де твій екраноліт? — спитав я. Площа швидко пустішала. Більшість музикантів спакували свої інструменти на ніч. У траві та на бруківці, між сміттям та згаслими ліхтарями хропли різнобарвні костюмовані гурти.
Лишилося усього кілька острівців веселощів, якісь групки танцювали повільні танці під одиноку гітару, а хтось горлопанив собі п’яну пісню. Я одразу побачив Майка Ошо, кольорового блазня. Маски на ньому давно вже не було, а попід руки він тримав двох дівчат. Він намагався навчити захоплену, проте вже неадекватну аудиторію шанувальників «Гава нагіли». Хтось із компанійки спіткнувся, і всі попадали. Майк під загальний регіт підняв їх копняками, і вони почали знову, незграбно стрибаючи під його бас-профундо.
— Ось він, — показала Сірі на невелику шеренгу екранольотів, припаркованих біля головної контори. Я кивнув і помахав Майку, та він був занадто заклопотаний своїми двома дамами, аби мене помітити. Ми з Сірі перейшли площу і потрапили у тінь старої будівлі, коли почули крики.
— Матросе, озирнися, ти гегемонський сучий сину!
Я заціпенів, а тоді розвернувся, стиснувши кулаки, проте поруч нікого не було. Шість молодиків спустилися сходами з трибуни і півколом оточили Майка. Попереду стояв високий, стрункий і неймовірно вродливий юнак. На вигляд — двадцять п’ять чи двадцять шість, по шовковому багряному костюму, що підкреслював його фігуру, розсипалися біляві кучері. У правій руці він тримав метрового меча — ймовірно, із гартованої сталі.
Майк повільно повернувся. Навіть з відстані я бачив, як у нього тверезішають очі, коли до нього почало доходити, що відбувається. Жінки по боках від нього та молодики з його компанії загиготіли, ніби хтось сказав щось смішне.
Проте Майк не зітер з обличчя п’яної посмішки.
— Ви до мене звертаєтеся, пане? — поцікавився він.
— Я звертаюся до тебе, ти, сину гегемонської курви, — просичав лідер групи. Його привабливе обличчя перекосила глузлива гримаса.
— Це Бертол, — прошепотіла Сірі. — Мій кузен, молодший син Ґрешама. — Я кивнув і вийшов із тіні.
Сірі вхопила мене за руку.
