Гіперіон полностью

— Діду, ти що, пробуєш нас переконати, що настільки древній, аж пам’ятаєш Стару Землю? Пошукай собі ідіотів деінде!

— Люба моя дитино, — Мартін Силен аж світився від задоволення, — нічого я не пробую. Мені просто здалася не позбавленою цікавості (а також повчальної та освітньої мети) ідея запропонувати вам обмінятися в якийсь момент списками місць, де ми грабували або ж нас грабували. Оскільки ти маєш нечесну фору, бо народилася в сім’ї сенатора, то я певен, що твій перелік таких локацій буде справді визначним… і значно довшим.

Ламія вже була відкрила рота, щоб обуритися, але спохмурніла і передумала.

— А звідки ж цей корабель узявся на Гіперіоні? — спитав собі під носа Лінар Гойт. — Навіщо везти летючу баржу на планету, де електромагнітне устаткування не працює?

— Чого ж? Працювало би, — відгукнувся полковник Кассад. — На Гіперіоні є магнітне поле. Просто воно слабке і не здатне підтримувати повітряний транспорт на електромагнітній основі.

Отець Гойт розгублено повів бровою, бо не бачив ніякої різниці в цих твердженнях.

— Агов! — раптом озвався до всіх поет, що і далі стояв під бортиком. — Наша банда знову в повному складі!

— То й що? — не второпала Брон Ламія. Коли вона заговорювала до Силена, її губи повсякчас перетворювалися на тоненьку ниточку.

— Ми знову всі разом, — пояснив він. — А значить, прийшов час для казочки.

— Хіба ми раніше не домовлялися розповідати наші історії за обідом? — підтримав дівчину Гет Мастін.

— Сніданок, обід… Кому яка нахрін різниця? Весь гурт на місці. Ми ж не цілий тиждень добиратимемося до Гробниць часу, правда?

Консул прикинув. Річка ще буде судноплавна максимум два дні. Ще два або навіть менше при попутному вітрі піде на подорож Трав’яним морем. Однозначно не більше дня на перехід через гори.

— Правда. Трохи менше шести днів, — підтвердив він.

— От і славно, — вишкірився Силен. — Отже, будуть казочки. Ба більше. Де, наприклад, гарантія, що Ктир не відвідає нас іще до того, як ми постукаємо в його двері? Якщо ці оповідки на сон прийдешній здатні нам якось допомогти вижити, то було би непогано, щоби вислухати їх усі, перш ніж оповідачів почне сікти і шаткувати той кухонний комбайн о двох ногах, до якого ми намилилися в гості.

— Мене від тебе верне, — скривилася Брон Ламія.

— Сонечко, — промуркотів Силен, — хіба ж не ти мені вчора вночі шепотіла на вушко ці слова після другого оргазму?

Ламія відвернулася. Отець Гойт прокашлявся і спитав:

— То чия черга? Розказувати історію, я маю на увазі?

Усі мовчали.

— Моя, — відгукнувся, ледве усміхнувшись, Федман Кассад. — Я взагалі волів би нічого не розповідати, проте якби кінець був усьому кінцем, то чим скоріш би сталось це, тим краще[59].

— Овва! — не стримався поет. — Та цей чолов’яга розбирається в драматургах періоду до Гіджри!

— Шекспір? — уточнив отець Гойт.

— Ні! — обурився Мартін Силен. — Лернер, блядь, і Леве! Ніл, сука, Саймон![60] Геймел, трясця, Постен!

— Полковнику, — сухо промовив Сол Вайнтрауб, — погода нам сприяє, ніхто, здається, нікуди не поспішає, то ми були би вам безмежно вдячні, якби ви розповіли нам, що вас привело на Гіперіон у цій останній прощі до Ктиря?

Кассад кивнув. Надворі стало тепліше, лопотів тент, порипувала палуба, і летюча баржа «Бенарес» поволі пливла проти течії до гір, пустельних узвиш і того самого Ктиря.

Жінку, в пошуках якої Кассад провів решту свого життя, він зустрів під час битви біля Азенкура.

У реальність того холодного та мокрого ранку місяця жовтня 1415 року нашої ери Кассада занурили в ролі лучника армії короля Генріха V Англійського. Їхнє військо топтало французьку землю від 14 серпня, а починаючи з 8 жовтня вони тільки те й робили, що відступали під натиском потужніших сил ворога. Генріх переконував свою воєнну раду, що французів можна побити під час прориву на Кале, чиї мури їх захистять. Але помилився. І от сьогодні, 25 жовтня, цього сірого, туманного і мрячного світанку, сім тисяч англійців (переважно лучників) одділяє від двадцяти восьми тисяч французьких лицарів тільки багниста рілля завширшки з кілометр.

Кассад мерзне, він утомлений, хворий і наляканий. Весь минулий тиждень під час походу вони разом із іншими стрільцями животіли хіба що на майже гнилих лісових ягодах, і тепер вояки через одного потерпають на бігунку. Температура повітря ледве перевалює за десять градусів, і Кассад цілу довгу ніч намагався заснути на вогкому грунті. Він і досі не міг оговтатися від неймовірного реалізму цієї вправи. Історико-тактична мережа Командного училища «Олімп» настільки ж переважала тривіальну стимсимуляцію, наскільки повноцінна голографія прогресивніша від феротипії, але ж його фізичні відчуття були до того переконливими, до того реальними, що Кассад і думати не хотів ні про яке поранення. Ходили чутки, що інколи під час розігрування симуляцій ІТМ-КУО курсанти одержували пошкодження, не сумісні з життям, і їхні тіла діставали з ясел занурення мертвими.