Весь ранок лучники, і поміж них Кассад, стояли на правому фланзі Генріха і роздивлялися куди сильнішу лаву французів, аж раптом замайоріли прапорці, загорлали відповідники сержантів у XV столітті, і стрільці скорилися наказам короля, виступивши вперед у напрямку супротивника. Нерівний фронт англійців, простягнувшись через усе поле від лісу до лісу на сімсот метрів, складався із таких от загонів лучників, в один із яких входив Кассад, що ними розбавили менші групи лицарів. Як такої кінноти в англійців не було, і єдині вершники — власне командування, — видні Кассадові, гуртувалися навколо короля у трьохстах метрах ближче до центру або ж купчилися довкола герцога Норка, чиї позиції знаходилися значно ближче до правого флангу Кассада. Ці дві групки командирів нагадали Федману мобільні штаби Сухопутних військ Збройних сил Гегемонії, тільки замість обов’язкового частоколу антен зв’язку їхнє місцезнаходження зараз виказували яскраві стяги та вимпели, що понуро висіли на ратищах списів. Яка очевидна ціль для артилерії, подумалося Кассаду, аж поки він не нагадав собі, що цей рід військ на даний момент іще не існує.
Натомість він зауважив чисельну перевагу коней у французів. Шість або сім сотень лицарів-верхівців у лавах на обох флангах і довга шеренга вершників в ар’єргарді. Коней Кассад недолюблював. Звісно, він бачив їх на картинках та голографіях, проте не зіштовхувався з ними аж до сьогоднішньої вправи. І тепер їхній розмір, запах і звуки постійно його бентежили, особливо якщо врахувати, що ці чотириногі були закуті в броню на грудях та голові, підкуті металом та вимуштрувані возити лицарів в обладунках, озброєних чотириметровими піками.
Просування англійців уперед зупинилося. Кассад прикинув, що зараз лінія фронту стояла в ста п’ятдесяти метрах від неприятеля. З досвіду попереднього тижня він знав, що тепер дістане до них стрілою свого довгого лука, але, крім цього, він також знав, що для цього доведеться ледь не вивертати плечовий суглоб, аби втримати тятиву напнутою.
Французи щось кричали, мабуть, образи, але він не звертав на них уваги, позаяк зі своїми мовчазними товаришами посунувся трохи вперед від місця, де вони лишили стріли, і став шукати вологий грунт, куди можна було би вгородити важкі і довгі палі, півтора метра завдовжки, гострі з обох боків — ці незграбні штукенції вони тиждень тягнули на горбу. Коли всім лучникам уперше наказали познаходити в густому лісі за Соммою[61] молоді деревця і врізати собі кілька паль, він ще навіть мимохіть замислився, навіщо це їм здалося. Тепер він знав.
Кожен третій лучник мав по важкому дерев’яному молоту, якими вони зараз по черзі забивали палі в грунт під точно вивіреним кутом. Кассад витягнув свій довгий кинджал і підгострив трохи затуплений кінець палі, яка, навіть похилена, діставала йому майже до грудей, потім вернувся назад, під захист цього їжака, що вищирився гострими палями в напрямі, з якого мали атакувати французи.
Французи не атакували.
Кассад чекав разом з усіма. Тятива напнута, сорок вісім стріл складені в дві купки біля правильно поставлених ніг.
Французи не атакували.
Дощ ущух, але здійнявся прохолодний вітерець, і тіло Кассада почало хутко втрачати все тепло, що він його був акумулював під час коротких переходів туди-сюди і встановлення паль. Над полем чулося тільки шкрябання одна об одну металевих пластин обладунків на людях і конях, чиєсь випадкове бурмотіння чи нервові смішки і важке тупотіння, коли французькі вершники змінювали шикування, а проте в атаку вони все одно не зривалися.
У кількох футах від Кассада коротко вилаявся шпакуватий йомен[62].
— Ці бісові сини перепаскудили мені клятий ранок. Сціть уже, або геть з нужника!
Кассад кивнув. Він так і не второпав, чи це він почув і зрозумів пару фраз середньоанглійською, або, може, його сусід і справді говорив простим стандартом. Звідки ж йому знати, чи цей шпакуватий лучник — інший курсант Командного училища, інструктор або артефакт симуляції? По його мовленню так відразу і не скажеш. Утім, йому було байдуже. Серце гупало, долоні змокріли. Він витер руки об куртку.
Та король Генріх ніби підхопив бурмотіння діда. Умить гойднулися та здійнялися бойові прапори, заверещали сержанти, і шерега за шерегою англійські стрільці за командою напнули свої довгі луки та за командою випустили стріли.
Чотири хвилі складалися з понад шести тисяч одноярдових стріл із спеціальними голчастими вістрями-бодкінами, які, здавалося, збивалися в хмарні зграї і зависали в повітрі на висоті тридцяти метрів, щоби впасти звідти на голови французам.
