Аж ось заіржали коні, і нібито тисяча безумних дітей заторохтіла по бляшаних каструльках, коли французьке лицарство зіщулилося під цією металевою зливою, підставляючи під удар стріл залізні шоломи, нагрудники та наплічники. Кассад знав, що суто за воєнними мірками шкоди від цих пострілів було не так багато, але навряд чи цей факт потішив би окремо взятого французького вояка, котрому стріла на десять цалів прошила око, або ж десяткам коней, що скакали, падали і наштовхувалися один на одного, поки їхні вершники намагалися витягти древки стріл зі спин та боків тварин.
Французи не атакували.
Нові команди. Кассад підняв лук, напнув тятиву, вистрілив. Знову. І знову. Небо хмурнішало що десять секунд. Рука і плече Кассада нили від убивчого темпу. Федман раптом зрозумів, що не відчуває ані піднесення, ані гніву. Звичайна робота. Страшенно боліло передпліччя. І знову летіли стріли. І знову. Він вистріляв п’ятнадцять штук із першого жмутку на двадцять чотири стріли, коли вздовж англійського фронту пронісся крик. Кассад зробив паузу, і глянув уперед себе, так і тримаючи напнутим лук.
Французи атакували.
Іще ніколи в житті Кассад не бачив верхової атаки, і вид тисячі двохсот закутих у броню коней, що неслися прямо на нього, спричинив до внутрішнього дискомфорту, до якого Федман не звик. Атака тривала менше сорока секунд, але за цей час у нього повністю пересохло в роті, з’явилася ядуха, а тестикули цілковито сховалися в тілі. І якби решта Кассада могла знайти собі належний сховок, то він би серйозно замислився над тим, щоби плазом відступити в те місце.
Хай там як, але курсант був надто зайнятий, щоби тікати.
Цілячи у вершників, його шерега за командою встигла п’ять разів пустити стріли по настильній траєкторії, один раз вони вистрілили з власної ініціативи і тільки потім відступили на п’ять кроків назад.
Виявилося, що коні — надто розумні тварини, щоби з власної волі кидатись на палі (як би їх не змушували це робити верхівці), проте друга і третя хвилі кіннотної атаки не спинилися так різко, як перша, а тому якоїсь скаженої миті тварини вже качалися по землі й іржали. Верещали скинуті ними вершники, верещав Кассад, що вже вискочив наперед, підбігав до кожного лежачого француза, який потрапляв йому на очі, і гамселив довбнею по розпластаній постаті або сік своїм кинджалом по незахищених місцях в обладунку, коли не було місця, щоби махати довбнею. Уже невдовзі вони зі шпакуватим дідом-лучником та ще одним молодиком, котрий загубив свій шолом, стали згуртовано добивати французів. До поваленого вершника вони підбігли з трьох сторін. Кассад довбнею збив цю уклінно-благальну постать з ніг, після чого всі троє накинулися на лицаря з оголеними клинками.
Тільки один лицар зміг підвестися на ноги та зустріти їх із мечем у руках. Француз підняв забороло і чітко попросив про гідний двобій сам на сам. Поки Кассад ходив по лук, навколо дворянина, неначе вовки, кружляли старий та юнак. Федман вгородив стрілу французові в ліве око із дистанції в десять кроків.
Битва поступово ввійшла у канву кривавої
