Кассад заревів і зробив іще один невпевнений крок назад, хапаючись за руків’я кинджала, та натомість утрапив ступнею в гілля поваленого дерева і, лаючись та заплутуючись іще більше, простягнувся горілиць. А лицар тим часом сунув уперед напролом, розчищаючи собі шлях мечем, ніби мачете-переростком. Поки супротивник продирався через вітролом, Кассад усе-таки встигнув витягти свій кинджал, але його десятидюймовий клинок — жалюгідна зброя проти панцира нападника, хіба що той був би геть безпорадним. Та назвати француза безпорадним тоді язик не повернувся би. Кассад розумів, що йому нізащо не вдасться підібратися ближче, ніж на дистанцію меча. Єдину надію чоловік покладав на втечу, але довжелезна колода і бурелом за нею перешкоджали реалізації такого варіанта дій. Не хотілося, щоб його зарубали, коли він озирнеться. Ані знизу — якщо дряпатиметься нагору. Кассадові не хотілося, щоб його зарізали з-під будь-якого кута.
Він прийняв стійку бійця на ножах, в якій не стояв із часу вуличних сутичок у кишлах Тарсісу[63]. Цікаво, спало йому на думку, а як це воно — вмирати у симуляції?
Раптом за спиною лицаря з’явилася тінь. І панцирний наплічник француза задвигтів від удару киянкою, наче капот «емтешки», по якому луснули молотом.
Нападник заточився, крутнувся, аби стрітися з новою загрозою лицем до лиця, і отримав новий удар киянкою у груди. Рятівник Кассада був невеличким на зріст; лицар не впав. Француз уже заносив меч над головою, коли лейтенант іззаду кинувся йому в ноги плечем під коліна.
Коли латник падав, тріщало гілля. Тим часом рятівник-коротун, широко розчепіривши ноги, вискочив на рицаря, притиснув його робочу руку до землі і, не вгаваючи, раз по раз гамселив киянкою об шолом та забороло. За цей час Кассад виплутався із вітролому та кінцівок супротивника, всівся на його коліна і заходився штрикати кинджалом крізь шпарини в обладунку — нижче пояса, у боки та під пахви. Рятівник Кассада обома ногами вистрибнув на зап’ясток лицаря, поки лейтенант продирався вперед, щоби вгородити свій клинок у прозір між шоломом та нагрудником, а на довершення втиснув його лезо ще й між смужками заборола.
Панцир скрикнув з останнім ударом киянки і ледве не зловив Кассада за руку, коли той, ніби десятидюймовий пакіл для намету, намагався протиснути кинджал у шпарину заборола. В завершальній агонії лицаря скорчило дугою, і його тіло, вбране у шістдесятифунтовий обладунок, аж підскочило разом із Кассадом в повітря, а потім обм’якло.
Лейтенант перекотився на бік. Поруч на землю повалився його рятівник. Обоє були в крові убитого та власному поті. Кассад подивився на свого спасителя. Це була висока жінка у схожій із ним одяганці. Якийсь час вони просто лежали поруч і важко дихали.
— У тебе все… гаразд? — нарешті спромігся промовити Кассад. Його раптом уразив зовнішній вигляд дівчини, її каштанове волосся було закоротке як на сучасну моду в Усемережжі. Закоротке, надто пряме і зачесане на проділ, зміщений кількома сантиметрами вліво, так що кінчики найдовших пасом ледве торкалися правого вуха. Так стригли хлопців за царя Гороха, але ж вона не хлопчик. Кассадові здалося, що вродливішої жінки він не бачив за все своє життя. Профіль її обличчя був бездоганним, лінія підборіддя та вилиць хоч і виразна, та не робила їх гострими, у великих очах світилися жвавість і розум, уста видавалися ніжними та м’якими. Лежачи поруч, він зрозумів, що дівчина висока (звісно ж, менша від нього, але гігант у порівнянні з жінками XV століття), а під її бахматою сорочкою та мішкуватими штанами прозирали округлі форми стегон та грудей. Здавалося, що вона на пару років старша нього, можливо, їй уже було під тридцять, та хіба це важило, коли вона не зводила з нього погляду ніжних, оманливих та бездонних очей.
— У тебе все гаразд? — ще раз поцікавився він і не впізнав власного голосу.
Вона не відповіла. Точніше відповіла порухом довгих пальців по грудях Кассада, які зривали шкіряну шнурівку, що тримала вкупі цупкий жилет. Її руки відшукали його просяклу кров’ю, розпанахану до половини сорочку, і дорвали тканину остаточно. Дівчина вже лежала на ньому, торкаючись пальцями та вустами його грудей. Її стегна почали рухатися. Правицею вона намацала зав’язки штанів і висмикнула їх.
Кассад допоміг, скинув решту одягу сам і в три плавні рухи позбавив її свого. Під сорочкою та штанами з грубого полотна в неї нічого не було. Одною рукою він сковзнув їй між стегон і далі, ухопив за верткі сідниці, притягнув дівчину до себе і сковзнув до кучерявої вологості спереду. Вона розкрилася, і їхні вуста зімкнулися. Якимсь дивним чином поки вони рухалися та роздягалися, шкірою все одно постійно торкались одне одного. Кассад відчував, як його плоть вперлася об випуклість унизу її живота.
