Молодший лейтенант Кассад став лейтенантом Кассадом, одержав тритижневу відпустку в Усемережжі, по якому озброєний універсальною карткою від Збройних сил він міг гуляти куди і скільки душі заманеться, потому його перекинули на Луз у Навчальний центр Колоніальної служби, де він мав проходити завершальну підготовку перед відправленням у стройові частини за межами Гегемонії. Він був певен, що більше ніколи її не побачить.
Він помилявся.
Федман Кассад виріс у злиднях, у місцях, де панувала нагла смерть. Він належав до меншини, що звала себе палестинцями. Його сім’я мешкала в кишлах Тарсісу — живому свідченні гіркої спадщини безнадійно знедолених. Кожен палестинець у Всемережжі носив у собі культурну пам’ять столітнього змагання, що увінчалося націоналістичним тріумфом, якому судилося тріумфувати аж цілий місяць, поки не настав Ядерний Джихад 2038 року. Він стер усе. Прийшли часи другої Діаспори, п’ять сторіч якої завели палестинців у тупик пустельних планет, подібних до Марса, а їхня мрія померла разом зі Старою Землею.
Як і перед усіма пацанами з таборів для евакуйованих у Південному Тарсісі, перед Кассадом постав вибір: іти в гурт до тамтешніх банд або ж ризикувати стати жертвою чи не кожного із самопроголошених хижаків. Кассад обрав банди. Коли йому виповнилося шістнадцять стандартних років, у нього на руках уже була кров іншого хлопця.
У Всемережжі Марс був відомий із трьох причин: полювання в Долині Маринер, Дзен-масив Шраудера на рівнині Еллада і Командне училище «Олімп». Про те, як бути мисливцем і не стати впольованим, Кассад знав і без Долини Маринер, дзен-гностицизм його анітрохи не цікавив. Підлітком він відчував тільки зневагу до вбраних в однострої курсантів, що летіли з усіх краєчків Мережі, аби тут стати офіцером Збройних сил. Разом з однолітками він глузував із Нового бусидо[73] — кодексу для всякої гомосятини, аж поки древні струни гонору не забриніли потайки в юній Кассадовій душі в унісон із думками про касту справжніх самураїв, чиє життя й робота обертаються навколо обов’язку, самоповаги і цінності даного слова.
У вісімнадцять окружний суддя Тарсісу запропонував йому вибір між марсіанським роком виправних робіт у приполярних копальнях або ж добровільним записом у Бригаду імені Джона Картера[74], яку тоді саме формували на допомогу в боротьбі із повстанням Ґленнон-Гайта для ведення дій в колоніальних світах третього класу. Кассад обрав друге і раптом для себе з’ясував, що йому подобається чистота і дисципліна військового життя, хай навіть бригада і несла тільки гарнізонну службу в Мережі та була розпущена невдовзі після загибелі клонованого внука Ґленнон-Гайта на Ренесансі. На третій день після свого дев’ятнадцятого дня народження Кассад подав документи на вступ до лав Сухопутних військ Збройних сил. Невдало. Він пішов у дев’ятиденний запій, а коли на десятий день отямився в одному з найглибших тунелів Луза, то виявив, якийсь хірург-заочник вирізав його імплант до військового комлога, і через це тепер йому анулювали універсальну картку з доступом до телепорта, а голова просто розвалювалася від незнаних раніше нападів страшного болю.
Цілий стандартний рік Кассад ішачив на Лузі, зміг заощадити шість тисяч марок та наростити м’язів, справді гідних мешканця планети з силою тяжіння в 1,3 від стандартної земної, а не хирлявого марсіанина. І в день, коли він відбув до Мауї-Заповітної на борту старожитнього сонячного вітрильника-контейнеровоза[75], до якого хтось присобачив рушії Гокінга, Кассад усе ще був високим та струнким по мірках Мережі. Щоправда його нова мускулатура була чудова по будь-яких мірках.
На Мауї-Заповітну він прилетів за три дні до початку лихої та непопулярної Острівної війни, і з часом він так приївся командиру зведених сил у Пристані, перед приймальнею якого простовбичив не один день, що той дозволив хлопцеві записатися у 23-й полк матеріально-технічного забезпечення помічником пілота кораблів на підводних крилах. Минуло всього одинадцять стандартних місяців, а молодший сержант 12-го мотопіхотного батальйону Федман Кассад міг уже похвалитися нагородною планкою двох відзнак «За видатні заслуги», Грамотою Сенату за проявлену звитягу в Екваторіальній кампанії і двома «Пурпуровими серцями»[76]. А ще його рекомендували до вступу в Командне училище і переправили у Мережу з наступним конвоєм.
Вона часто снилася Кассаду. Імені її він так і не дізнався, бо вона й словом не обмовилася жодного разу, але він впізнав би її серед тисяч інших, за доторком і ароматом, і навіть у повній темряві. Для нього вона була Містерією.
