У голодраматичних фільмах з дитинства Федмана Кассада часто показували героїв, котрі повсякчас знали, як кермувати екранольотами, космічними кораблями, екзотичним електромагнітним транспортом та іншою химородною машинерією, щойно в цьому з’являлася будь-яка потреба. За час вишколу полковника навчили керувати військовим транспортом, простими танками та БТРами і навіть штурмовими катерами і спусковими апаратами за крайніх обставин. Загубившись на кораблі-втікачі ЗСГ, якою б екзотичною ситуацією це не здавалося, він би зміг докопатися до командного ядра, установити зв’язок із головним комп’ютером та відправити сигнал SOS по радіо або ж каналами «світло+». Потрапивши ж у крісло пілота Вигнанців, Кассад навіть не знав, із чого розпочинати.
Насправді, це не геть відповідало дійсності. Так, полковник одразу впізнав гнізда дистанційного керування щупальцями-маніпуляторами «кальмара», а ще за годинку-дві він міг би розібратися з кількома іншими приладами та інструментами. Та йому бракувало часу. Передні камери вже транслювали картинку, як у напрямку штурмового катера вистрибують, стріляючи на ходу, із решток корабля-шпиталю три постаті в скафандрах, а в голографічній консолі раптом матеріалізувалася бліда, напрочуд інопланетного вигляду голова командира Вигнанців. Із навушників у бульбашці шолома пролунали крики.
Перед очима Кассада попливли краплинки поту, що обсіли зсередини оргскло. Він струсив їх, як міг, примружився, розглядаючи панель управління, і натиснув на кілька її начебто знайомих секцій. Якби це виявилися мережі голосових команд, блок ручного управління або підозрілий бортовий комп’ютер, то Кассад знав — йому гаплик. Він думав про це за секунду-дві до того, як застрелив пілота, але тоді ні способу змусити його до співпраці, ні довіри в собі до Вигнанця не віднайшлося. Ні, міркував Кассад, гамселячи по панелі, це єдиний спосіб.
Маневровий рушій стартував.
«Кальмар» потягнув і напнув швартові кабелі. Кассад смикнувся в кріслі, утриманий його пасками. «Чорт!» — прошепотів він, уперше промовивши щось уголос від часу, коли він спитав у лікаря ЗСГ про поточний маршрут корабля. Він потягнувся якомога далі, щоб дістати до пальців рукавиці, а разом із ними і до гнізд дистанційного керування. Чотири із шести маніпуляторів відчепилися. Один відірвався. Останній із м’ясом видер шмат переділки з корпуса «Мерріка».
«Кальмар» визволився. На відеокамерах було видно, що дві фігури в скафандрах промахнулися і пролетіли повз катер, а от третю порятувала та сама антена, що до цього Кассада. Знаючи тепер, де приблизно знаходиться управління рушієм, полковник у нестямі лупив по панелі. Загорілося верхнє світло. Згасли всі голографічні проектори. «Кальмар» здійснив маневр, що поєднав у собі всі шалені елементи крену, тангажу і рискання[83]. Особа в скафандрі через голову перелетіла через верхній блістер, на якусь коротку мить з’явилася на екранах переднього огляду і перетворилася на цятку в кормовому відео. Вигнанець продовжував (продовжувала?) в нього стріляти енергетичними розрядами, аж поки його стало неможливо розрізнити вдалині.
З усіх сил Кассад намагався не знепритомніти, поки корабель і далі несамовито бовтало. Сигнали тривоги блимали та верещали з усіх сторін і вимагали до себе уваги. Полковник тицяв по панелі управління вектором тяги, вирішив, що в нього все вийшло добре, і вже було опустив руки, коли відчув, що фізичні сили роздирають його вже тільки в двох напрямках, а не п’яти — як до того.
У котромусь із відеомоніторів Кассад помітив, що факельник віддаляється. Добре. Він не сумнівався у спроможності зорельота Вигнанців знищити його будь-якої секунди, що він обов’язково і
Під впливом стресу допитливість нерідко сходить нанівець — це він знав, але розрахунок був на воєнізовану, майже феодальну культуру, схожу на побут Вигнанців, зав’язану на помсті. За умови рівності всіх інших характеристик, абсолютної неможливості завдати ворогу більшої шкоди та мінімальних шансів утекти, полковник Федман Кассад перетворювався на головного претендента, щоби прикрасити собою сталевий піддон їхніх вівісекторів. Принаймні на це він сподівався.
