Гіперіон полностью

Ліва півкуля мозку нагадувала ізольовану аварійну секцію спін-зорельота: шлюзи закупорені, і приречені відсіки віддані на поталу вакууму. Я досі був здатен мислити. Контроль за правою половиною тіла повернувся до мене. І тільки мовні центри, здавалося, так просто вже не відновити і не полагодити. Дивовижний органічний комп’ютер, ввібганий у мій череп, скинув усі мовні налаштування, наче ушкоджене програмне забезпечення. Я не можу сказати, що права півкуля аж геть не мала ніякого відношення до мого мовлення. Їй залишилися тільки найбільш емоційні фрагменти комунікаційних засобів, що лише й осіли у тій афективній півкулі. Проте нині мій вокабуляр обмежувався дев’ятьма словами, яким я міг дати раду. (Пізніше я дізнався, що мій випадок винятковий. Чимало жертв гострих порушень мозкового кровообігу користуються одним-двома словами всього.) Для протоколу прошу занотувати всю номенклатуру лексичних одиниць, якими я користувався: сука, блядь, сцяти, срати, твоюмать, мудак, срака, пі-пі і ка-ка.

Аналіз нашвидкуруч засвідчує їхню надлишкову інформаційну цінність. До моїх послуг було чотири іменники на позначення трьох речей, а також пара спільнокореневих слів. Щонайменш двома іменниками можна беззастережно користуватися як вставними словами. Мій новий мовний всесвіт складався з трьох односкладових слів, трьох двоскладових, одного складеного непорозуміння і двох редуплікатів, з допомогою яких агукають до немовлят. До арени мого словесного самовираження вело чотири проспекти імені випорожнень, відсилка до людської анатомії, тривіальний номінатив на будь-яку нагоду, два стандартні звертання до особи протилежної статі задля задоволення сексуальних потреб і їхня варіація, до якої я мав опосередковане відношення, позаяк моя матір вже давно була на тому світі.

Хай там як, а цього мені вистачало.

Не скажу, що з ніжністю згадую три роки в болоті та вкритих слизом кишлах Небесної Брами, але ніде правди діти: вони вплинули на моє становлення не менше (а то й більше), ніж два попередні десятиріччя на Старій Землі.

Уже невдовзі я обзавівся найближчими товаришами: Старим Шламом, бригадиром черпальників, Дядею, гопником, якому я давав на лапу, аби мене ніхто не чіпав, і Кіті — завошивленою лярвою, в якої я ночував, коли міг собі це дозволити. І в цьому мені добряче помагав мій вокабуляр.

«Блядь, срака, — хрипів я, жестикулюючи. — Сука, блядь, пі-пі».

«Ага, — однозубо шкірився Старий Шлам, — то ти йдеш до фірмового магазину по водоростяні жувачки, еге ж?»

«Ка-ка, твоюмать», — до самісіньких вух посміхався я у відповідь.

Життя поета полягає не просто в скінченній експресії мовного танку, а в по суті безкінечних комбінаціях сприйняття та пам’яті, поєднаних із чуттєвим переживанням того, що ми сприймаємо та згадуємо. Три місцеві роки, які я провів на Небесній Брамі — тобто майже п’ятсот стандартних днів, — дали мені змогу бачити, відчувати і чути — запам’ятовувати, так ніби я буквально народився заново. Байдуже, що трапилося це в пеклі. Допрацьований досвід — ось із чого ліпиться всяка істинна поезія, тож ці сирі переживання стали дарунком для новонародженого в моєму новому житті.

Ніяких проблем із адаптацією до прекрасного нового світу[102], молодшого від мене на півтора сторіччя, у мене не виникало. Незважаючи на всі наші балачки про експансію та дух першовідкривачів упродовж останніх півтисячі років, ми всі чудово знаємо, наскільки апатичним і статичним став рідний усесвіт людини. Ми опинилися в комфортній реінсталяції Темних віків у добу вигадливого розуму. Наші інституції практично не зазнають змін, а якщо і зазнають, то за рахунок неквапливої еволюції, а не революції. Наукові дослідження зараз волочать лапи боковим ходом, наче який краб, хоча раніше здійснювали далекі інтуїтивні стрибки. Прилади фактично припинили змінюватися. Застій у технологіях призвів до того, що їх легко впізнали би — і навіть застосовували би! — наші прапращури. Поки я спав, Гегемонія формалізувалася, Усемережжя фактично розкрутилося до своїх нинішніх форм, а Річ Спільна посіла своє демократичне місце поміж великодушних деспотів людства, ТехноКорд спочатку позбувся потреби в людях, а згодом запропонував свою допомогу як союзник, а не раб, ну і Вигнанці подалися в морок по роль Немесіди… проте всі ці події повзли до своєї критичної маси ще до того, як мене заморозили в крижаній труні серед свинячих підчеревків та шербету, тож багато часу ввійти в курс старих справ не знадобилося. Крім того, зсередини історія завжди має вигляд похмурого травного апарату, а не такої собі звичайної корови, яку легко впізнають і розглядають зі сторони історики.

Моїм життям стала Небесна Брама і щохвилинна потреба виживати. Небо там — це споконвічний жовто-бурий захід сонця. Воно ніби в парі метрів провисає над моєю халупою — достоту наче стеля, яка от-от завалиться. Нічліг був на диво затишним: стіл для їжі, тапчан для спання і трахання, дірка для сцяння і срання та вікно, щоби мовчки витріщатися надвір. Моє довкілля — мій словниковий запас.