Я телепортувався спочатку на Ренесанс-Вектор, а потім на Ощадливість, звідки спіновим зорельотом вирушив у тритижневу подорож до Есквіта і його велелюдного королівства Сумного Короля Біллі.
Начерк віньєток про Сумного Короля Біллі:
Його Величність Король Вільгельм XXIII, суверен Віндзорів-у-Вигнанні, трохи скидається на воскову свічку в подобі людини, яку залишили біля гарячої плити. Сутулими плечима біжать неслухняні пасма довгого волосся, а глибокі брижі на чолі якимсь чином просочуються вниз до сіточки зморщок навколо очей із поглядом басет-гаунда, і знову тікають у напрямку «на шість годин», долаючи борозни та
Понура слава Сумного Короля Біллі перебільшена. Він часто сміється, просто йому не пощастило, що більшості людей його характерне хихотіння радше скидається на хникання.
Проти власної фізіогноміки не підеш, а у випадку Його Високості вся його персона говорить про типаж «фігляра» або ж «жертви». Він носить повсякчас одяг (якщо його таким можна визнати), який перебуває у непроминальному стані анархії і кидає виклик почуттям смаку та кольору у слуг-андроїдів, і таким чином періодично й одночасно конфліктує із самим собою та довкіллям. Уся подоба короля Вільяма значно більша від кравецького хаосу, адже монарх навіть пересувається, тягнучи за собою сферу дезабільє: то в нього ширінка розстебнута, то він роздер і пошматував свою оксамитову мантію, яка магнетичним чином притягає до себе всі крихти з підлоги, а то його ліва мереживна манжета закасана вдвічі гірше від правої, яка, в свою чергу, виглядає так, ніби її мокали у варення.
Ви мене розумієте.
Попри все це Сумний Король Біллі вдумливий і пристрасний поціновувач образотворчого мистецтва і літератури, рівні якому світ не бачив із часу Відродження на Старій Землі.
До певної міри Сумний Король Біллі — це опецькуватий хлопчина, який вічно притискається лицем до вітрини крамнички з солодощами. Він полюбляє та шанує музику, але не грає на жодному інструменті. Експерт у балеті та граційності, Його Високість — вайло, яке рухається вкрай незграбно і комічно падає на зад. Завзятий читальник, знавець-фахівець поезії і її несхибний критик та адвокат, король Біллі недорікувато затинається і соромиться читати власні вірші чи прозу на людях хай кому.
Король Біллі допарубкувався аж до шістдесятирічного віку. Він мешкає на своїх суверенних двох тисячах квадратних миль у ветхому палаці, схожому на ще один комплект пожмаканих монарших шат. Про нього ходять анекдоти. В одному з них ідеться про те, як один знаменитий маляр, протеже Його Величності, зустрів якось свого патрона, вкрай замисленого, в саду, коли той із понуреною головою, з руками, закладеними за спину, прогулювався серед рослин, ступаючи однією ногою на доріжку, а іншою — в болото обіч неї. Митець вітає свого мецената, а Сумний Король Біллі підводить погляд і, кліпаючи очима, ніби прокинувшись від тривалого сну, питає: «П-п-переп-п-п-рошую, — говорить Його Високість до спантеличеного художника, — ви не п-п-підкажете м-м-мені, а я йшов до палацу чи від п-п-палацу?» — «До палацу, Ваша Величносте», — відказує митець. — «О, ну то добре, — зітхає король. — Значить, я вже обідав».
А потім спалахнуло повстання Горація Ґленнон-Гайта і загумінковий світ Есквіта опинився на його шляху. Есквіт не переживав (адже Гегемонія запропонувала їм космічний флот своїх Збройних сил на захист), проте воскова свічка монарха Монако-у-Вигнанні, стала танути ще швидше — принаймні, так мені здалося, коли викликали мене.
— Мартіне, — спитав Його Величність, — ти ч-ч-чув про б-битву за Фомальгаут?
— Ага, — буркнув я. — Навряд чи нею варто сильно перейматися. Ґленнон-Гайту саме такі світи, як Фомальгаут, і потрібні… дрібні, пара тисяч колоністів, багато корисних копалин і більш-менш серйозний час-у-борг, щоб туди дістатися… скільки там до них?., двадцять стандартних місяців від Мережі?
— Двадцять три, — виправив мене Сумний Король Біллі. — То т-т-ти гадаєш, небезпека н-н-нам не загрожує?
— Нєа, — похитав я головою. — Три тижні для реального переходу і час-у-борг, менший від року, означають, що Гегемонія в будь-який момент спроможна перекинути сюди війська з Мережі швидше, ніж генерал дістанеться сюди на своїх спін-зорельотах від Фомальгаута.
— Можливо, — міркував Сумний Король Біллі, поволі хилячись на глобус, а потім різко підскочивши, коли його куля стала провертатися під його вагою. — Але т-т-тим-не-менше я вирішив розпочати свою н-н-новочасну Гіджру.
