Набагато рідше він мав справу з обдарованими особинами. Серед цієї категорії траплялися вправні злодії і фанатичні вороги природнонароджених, сумирні філософи і божевільні, а також небезпечні пророки та лідери заборонених клонських сект.
Але найнебезпечнішими Орбаль вважав не сектантів, а представників третьої категорії: на вигляд простих і пришелепкуватих, проте — невідомо коли, як і ким — засіяних конспіративним світоглядом. У їхньому мисленні все було перевернуто з ніг на голову. У їхній уяві боги обіцяли клонам владу над Галактикою, а природнонароджені знаходились десь у глибоких сутінках деградації і виродження. Саме з «конспіраторів» формувалось ядро тіронійського підпілля, саме вони спланували, підготовили і здійснили революцію триста п’ятдесят шостого року.
Під час допитів конспіратори виявлялись більш або менш кмітливими, впертими й не дуже, проте, усі як один, ховали в глибинах розуму вкорінену ненависть до своїх творців і господарів. Енергія цієї ненависті колись вражала Орбаля й навіть лякала. Але психологи пояснили йому, що куці — і в чомусь подібні до дитячих — натури клонів знаходять опору для виправдання свого жалюгідного існування у яскравих і вузькоспрямованих почуттях.
Врешті-решт він прийняв це пояснення.
Шериф з першого погляду зрозумів: робочий клон, якого затримала Гая, належав до третьої різновидності. Мутний і впертий, спрацьований і бридкий на вигляд, він прикинувся ідіотом, скиглив, плакав. Казав, що просто пожартував, коли крикнув у натовп сортувальників: «Спаситель вже з нами, і я його бачив!»
Під дією психозонда та спеціальних препаратів клон поступово почав
— Вам лишились лічені години, дегенерати, — сичав крізь біль і судоми клон. — Ви захлинетесь у власних випорожненнях, ви нарешті здохнете, здохнете…
— Де ваш Спаситель? Де ви його ховаєте? — знов і знов запитував його Орбаль, слідкуючи, щоб психозонд не перетворив підозрюваного на овоч. На екрані той біль, котрий роздирав волю клона, виглядав як червоні хвилі, що котились сірими та зеленими вигинами психічного поля. Останні бастіони ментального спротиву окреслились синіми і блакитними острівцями. Їх ставало дедалі менше.
— Спаситель усюди і ніде… Спаситель заніс над вами свою руку…
— Де ви його ховаєте? Тут, на «Платиновому» чи в Довгих печерах?
— Він… усюди…
— Де саме, точніше? — шериф скоригував пристрій, червоні хвилі стали ширшими.
Клон захрипів.
Відтак хрип перейшов у спазматичні крики.
Орбаль дав йому викричатись, констатував остаточне згасання синіх острівців й зменшив активність психозонда.
— Краще сказати правду, інакше… Інакше я відправлю зонд ще глибше, дуже глибоко, — пообіцяв він клонові.
— Він поведе нас на бій… з пустелі… — прошепотів клон.
— Що за пустеля?
— З Чорної гори, зі священного місця бою.
— Оце вже щось… — кивнув шериф, дивлячись на зелені індикатори детектора брехні. — Це ж та гора, в якій у п’ятдесят шостому Четвертий флот підсмажив ваших вождів?
— Ми помстимося…
— Звісно, — шериф стомлено відкинувся на бильце крісла, — ви, довбаки безмозкі, помститесь, зруйнуєте два-три куполи… А потім вас заллють отрутою, підсмажать, і все повернеться на кола повторень.
— Цього разу не підсмажите.
— Так думали і в п’ятдесят шостому, і раніше.
— Він не просто клон, ідіоте. Він Зоряне Дитя, перлина з Рубінової Мушлі. Він істинний бог, що трощитиме м’які голови виродків одним лише поглядом. Трощитиме сміючись, трощитиме, трощитиме, трощитиме…
— Телепат?
— Які ж ви дурні, — клон затрясся в пекельній подобі реготу. — Яка ж ви нікчемна цвіль…
—
— Відправте на демонтаж.
Ми встигли, підсумував він. Коли генерал Марков прилетить на «Платиновий», буде що йому доповісти. Чорна гора майже поряд, а під нею смердючий клонський мурашник. Здоровенне кубло, куди поліція не потикалась вже багато років. Проте й звідти можна дістати того Ленго.
Не без труднощів, зрозуміло, але можна.
За півтори години, у просторому приміщенні, яке правило поліції за оперативний штаб, Марков слухав Орбалеву доповідь, розглядаючи тривимірну схему підземель Чорної гори. Років із десять тому він брав участь у зачистці тамтешніх катакомб. І без інженерної аналітики генерал помітив: мережа печер і тунелів відтоді значно розвинулась. Нові катакомби сягали не лише північних рудників і промислової зони; вони тягнулись до житлових куполів агломерації Ліфанія й до інших підземних кубел, що зачаїлись у печерах та закинутих виробітках навколо космодрому. Клони-втікачі, що обжили гору, часу не гаяли.
Марков підозрював, що та давня зачистка була однією з останніх, якщо не останньою. Ще за часів його служби на Тіронії поліцейські сили припинили масштабні операції проти диких клонів і контрабандистів. Імперський уряд тоді почав повсюдно проводити політику стримування. Короткозорість тодішніх міністрів тепер вилазила колонії боком.
