— Правильно вважаєте, — погодився Марков. — Тому-то ви й не бачите зброї. Саме зараз оті «жуки» розносять її вентиляційними трубами. Нехай технічні підрозділи починають закачувати туди репелент.
— Вони ще не готові.
— Чому? — Марков відчув, як холонуть долоні.
— В поліцейських запасах не виявилось паралізуючого репеленту. Резервуари порожні. Колеги вважають, що це наслідки клонського саботажу.
— А резерви?
— Їх доправляють з військової бази.
— Значить, один-нуль на користь клонів, — констатував генерал. — Тепер вони нас випереджають.
— Щойно повідомили, сір, — в голосі Крайбла промкнулась тривога. — Дискоїд, що віз репелент, був атакований над Ліфанією-восьмою. Він пошкоджений.
— Два-ноль. Й чим вони його дістали?
— Джи Тау кажуть: щось на штиб швидкісної ракети.
— Нехай не вигадують. Ракетою військового дискоїда не зіб’єш, — холод з долоней піднявся до ліктів. — Мій висновок: в клонів є магнітари[25]. Джи Тау вчергове облажались.
— Сір, повідомлення від комфлоту-чотири. Флотські збили біля Чорної гори безпілотний апарат. Вважають, що розвідувальний.
— На тому безпілотнику нікого не було? Точно?
— Гарантовано, сір. Той апарат був розміром з кажана. На ньому хіба що тарган міг летіти… О, сір, ви мали рацію. У вентиляційних тунелях виявлена активність. Клони розповзаються від старих виробіток біля Гродії-другої і… так, від Чорної гори також. Там їхні арсенали.
— Запитайте в командуючого, чи зможуть його техніки залити до виробіток бойовий токсин.
Пауза.
Відтак до комунікатора промкнувся незнайомий голос:
— Вітаю, генерале! Це міністр безпеки колонії Міртич.
— Добридень, міністре!
— Рене, ви мене не пам’ятаєте? Ми ж з вами земляки, і я…
— Зараз не до земляцтв, міністре. Ситуація критична.
— Маєте рацію, генерале, маєте рацію. Уряд вважає, що ви не приділяєте належної уваги координації ваших операцій з керівниками колонії. За нашими даними, саме дії ваших людей спровокували теперішню кризу. Я б хотів знати…
Марков відключив лінію міністра, перемкнувся на Крайбла.
— Ще раз таке втнеш, віддам під трибунал, — гаркнув він на оперативника.
— Вибачте, сір. Але ж він міністр і сенатор…
— Дрібний шнирь з банди Камова. Плани мої йому потрібні, аякже… Якщо так свербить, можеш сам вести з ними бесіди, але в мене немає часу. Жодної хвилини. Так що там з бойовим токсином?
— Комфлоту-чотири каже, сір, що вся відповідальність за наслідки ляже на вас. Він хоче офіційного наказу.
— Саме так, Крайбле. Все ляже на мене. Все до останнього здохлого клона. Нехай заливають токсин. Це мій офіційний наказ.
— Я зрозумів вас, сір.
Марков залишив крісло й ввімкнув екрани зовнішнього огляду. Жовте світло пустелі увірвалось до штабу, шафранові смуги впали на вигини центральної консолі, на спини, лапи та паралізатори «павуків»-кіборгів, що застигли біля входу до приміщення. До Ліфанії наближалась тіронійська ніч. Мине менше стандартної години, і темрява хижо стрибне на куполи агломерації, окутає їх стомлений метал чорною мантією. Тут, на Тіронії, все різке і безкомпромісне, навіть сутінки, вкотре визнав Марков. Ця планета визнає тільки силу, ще раз силу й лише силу.
— Сір! — проснувся комунікатор.
— Слухаю, Крайбле.
— За сорок стандартних хвилин служба Головного техніка флоту почне подавати бойовий токсин до тунелів. Вони визначили одинадцять вентиляційних колодязів для емісії, з них два — зовсім поряд з Чорною горою. Будемо попереджати клонів у рудниках?
— Ні.
— Сір, серед клонів є наші агенти та агенти Джи Тау.
— Співчуваю.
— Але ж ми навіть не знаємо, де насправді той Ленго. А якщо його немає в Чорній горі.
— Отож-бо, Крайбле. Ми ні хріна не знаємо. Ні хріна… — Марков дивився на диск Хаябуси кольору лайма, що завис над західним обрієм. — А що, до речі, поробляють монарші «горобці»?
— Щойно прийшла інфа, сір: зник зв’язок із десантним модулем. Самі «горобці» також не відповідають.
— Зник зв’язок?
— Флотські також дивуються, сір. Зв’язку немає вже сто стандартних хвилин. Там якийсь землетрус стався, чи щось подібне. Може, їх засипало у тунелях? Флот відправляє туди рятувальну групу… І ще, сір: Камов щойно відправив імператору офіційну ноту від уряду і сенату Тіронії. Звинувачує нашу команду у провокуванні клонських заворушень і вимагає зняти з вас повноваження надзвичайного імперського комісара.
— Вимагає?
— Зовсім страх загубив, сір.
— Навпаки. Вони всі набрались страхів. Бояться клонів. Бояться відповідальності. Мене також бояться.
Перед тим як зайти за обрій, сонце Тіронії стало інтенсивно зеленим, кольору земної трави. Ще хвилина-друга, передбачив Марков, і Шарлотта домішає своє попелясте світло до цих смарагдових присмерків.
— Невже він нас дурить? — запитав він у зеленого сонця. — Невже це кляте божество ховається у пустелях?
— Така ймовірність існує, сір, — замість Хаябуси відповів низький жіночий голос. — Всі ці клонські революції можуть виявитись лише ширмою, відволікаючим шумом.
Гая стояла за його спиною.
Він не чув, як вона повернулась до штабу.
