Кантика для Лейбовіца полностью

— Ця історія базується на розповідях мандрівників, — додав він. — Лише ти можеш описати, зі свого власного досвіду, як усе відбувалося, тож прошу тебе бути якомога докладнішим.

— Звісно, месере. Та відбувалося все, насправді, дуже просто…

— Читай-читай! А тоді про це поговоримо, добре?

Товщина сувою натякала, що коли вірити чуткам, усе насправді було дуже не «просто». Брат Френсіс читав, і його наповнювало неприємне передчуття. І врешті воно набрало страхітливих розмірів.

— Ти сполотнів, сину, — завважив постулатор. — Тебе щось непокоїть?

— Месере, це… все було зовсім не так!

— Ні? Та бодай опосередковано ти є автором цього. А як могло бути інакше? Хіба ти не єдиний свідок?

Брат Френсіс заплющив очі й потер лоба. Він розповів звичайну правду своїм друзям-новіціям. А ті потім перешіптувалися. Переказували історію мандрівникам. Доки врешті це! Не дивно, що Аркос передбачав таке обговорення. От навіщо було згадувати про того старого!

— Він лише кілька слів мені сказав. І бачив я його тільки раз. Він ганявся за мною з патерицею, запитав, як дістатись до абатства, і зробив позначки на камені, під яким я знайшов сховище. Більше я його не бачив.

— Німба не було?

— Ні, месере.

— Жодних райських співів?

— Ні!

— А як щодо килима з троянд, який виростав будь-де, куди він ступав?

— Ні-ні! Нічого подібного, месере! — ченцеві аж дух перехопило.

— Він не написав свого імені на уламку?

— Господь мені суддя, месере, він зробив лише дві помітки. Я не знав, що вони означають.

— Ох, ну, добре, — зітхнув постулатор. — Байки подорожніх завжди перебільшені. Та мене цікавить, як ця історія почалася. Тож чекаю твоєї розповіді, як усе відбувалося насправді.

Брат Френсіс розповів усе досить коротко. Аґерра, здавалося, посмутнів. Трохи подумавши, він узяв товстий сувій, поплескав його на прощання і відправив у смітник.

— Це було диво номер сім, — буркнув він.

Френсіс поспішив вибачатися.

Адвокат це одразу ж відкинув:

— Не варто це обдумувати. У нас насправді досить доказів. Є кілька спонтанних зцілень: кілька випадків миттєвого одужання завдяки заступництву преподобного. Вони прості, очевидні й добре задокументовані. На такому й ґрунтуються справи про канонізацію. Звісно, їм бракує поетики, як у цій історії, та я майже радий, що вона не підтвердилася, радий за тебе. Адвокат диявола тебе розіп’яв би.

— Я ж не казав нічого…

— Я розумію-розумію! Все почалося через те сховище. Ми його сьогодні знову відкрили, до речі.

Френсіс просяяв:

— Ви знайшли ще щось про святого Лейбовіца?

— Преподобного Лейбовіца, хлопче! — виправив монсеньйор. — Поки ні. Ми відкрили внутрішню кімнату. До біса часу витратили на це. Всередині знайшли п’ятнадцять скелетів і купу дивовижних артефактів. Певно, ту жінку, ти ж бо знайшов жіночі рештки, впустили до зовнішньої камери, та внутрішня була вже переповнена. Можливо, вона до певної міри захистила б людей, якби не обвалилася стіна. Ні, нещасні душі потрапили в кам’яну пастку, брили перекрили вхід. Лише небесам відомо, чому двері не побудували так, щоби вони відкривалися всередину.

— А та жінка у зовнішньому відсіку — то була Емілі Лейбовіц?

Аґерра посміхнувся.

— А ми можемо це довести? Я поки не знаю. Я вірю в це, справді вірю, та, можливо, я бажане видаю за раціональне. Побачимо, що нам іще вдасться знайти, побачимо. В іншої сторони є свідок. Поки що не можу робити висновків.

Незважаючи на розчарування від Френсісового звіту про зустріч із прочанином, Аґерра поводився досить привітно. Десять днів він провів на місці розкопок, перш ніж повернутися до Нового Риму, і залишив двох своїх помічників наглядати за подальшими пошуками. У день від’їзду він завітав до Френсіса в копіювальню.

— Мені розповіли, що ти працював над документом, який вшанує знайдені тобою реліквії, — мовив постулатор. — Судячи з описів, дуже хотілося би на це поглянути.

Чернець виправдовувався, що все це пусте, та відразу ж кинувся за згортком із таким запалом, аж йому руки тремтіли, доки його розгортав. Радісно помітив, що брат Джеріс спостерігає за ними, нервово насупившись.

Монсеньйор довго роздивлявся.

— Дивовижно! — врешті вигукнув він. — Які чарівні кольори! Це неперевершено, неперевершено. Закінчи її, брате, закінчи!

Френсіс підвів погляд на Джеріса й питально посміхнувся.

Майстер копіювальні швидко відвернувся, проте шия в нього почервоніла. Наступного ж дня Френсіс дістав пера, фарби, сусальне золото і продовжив розписувати діаграму.