Я сховав мобільник. Емма обернулася до заднього сидіння, скорчивши на обличчі похмуру міну.
— Не дивись на мене так, — сказав Єнох. — Фіона була дивовижна, мила дівчина. Але вона мертва. І якщо Г’ю не може цього прийняти, це не наша вина.
— Ми все одно мали спитати, — докинула Бронвін. — Ми б могли спитати у «Фламінго» та в Порталі…
— І відтепер та надалі будемо питати, — пообіцяв я. — І якщо виявиться, що вона дійсно мертва, то ми принаймні зможемо сказати, що виконали прохання Г’ю.
— Згодна, — сказала Емма.
— Згодна, — сказала Бронвін.
— А! — сказав Єнох.
— Наш план обговорювати будемо? — запитав Мілард, котрий вирізнявся умінням майстерно міняти тему розмови, коли ситуація ставала надто емоційною.
— Офігенно класна ідея! — зауважив Єнох. — Я й не знав, що в нас є план.
— Ми йдемо до школи, — нагадала Бронвін. — Щоб знайти дивного, котрий у небезпеці, та допомогти йому.
— А, точно! Я й забув, що в нас уже є прекрасний детальний план. І про що я думав?
— Тепер я вже знаю, коли ти застосовуєш сарказм, — сказала Бронвін. — Як-от зараз. Правда?
— І зовсім ні! — саркастично заявив Єнох. — Отже, усе буде дуже просто. Ми заходимо до цієї школи, де ніколи не були раніше, та питаємо в усіх, кого зустрінем: «А скажіть-но, дітки, чи не знаєте ви якихось дивних людей? Чи ніхто тут, бува, не проявляв останнім часом якихось дивних здібностей?» І рано чи пізно ми його знайдемо.
Бронвін похитала головою:
— Єноху, це схоже на поганий план.
— Він застосовує сарказм, — підказав Мілард дівчині.
— Ти ж сказав «зовсім ні»! — ображено крикнула Бронвін Єноху.
А тим часом ранкова година пік почала захаращувати хайвей. Прямо переді мною вклинилася довжелезна вантажівка-фура, і я мав різко скинути швидкість, а потім вона, завершуючи маневр, іще і обдала нас хмарою чорного диму. Ми з Мілардом закашлялись. Я підняв скло у віконці зі свого боку.
— І куди точно ми повинні відвезти того дивного? — запитав Єнох.
Емма розгорнула опис місії.
— Петля десять тисяч сорок чотири, — прочитала вона.
— І де це? — запитала Бронвін.
— Ми ще не знаємо, — відповіла Емма.
Бронвін затулила обличчя руками.
— О-ох, нічого в нас не вийде, правда ж? І пані Сапсан ніколи не пробачить нас, і все це буде марно!
Іще якусь хвилину тому вона була переконана, що все легко вдасться, а тепер утратила всяку надію.
— Ти просто приголомшена, — сказала Емма. — З великими завданнями завжди так: якщо ти намагаєшся обдумати їх наперед до найменших дрібниць, то може здатися, що їх неможливо виконати. Тому нам краще виконувати це завдання поступово, наче відкушувати маленькими шматочками.
— Це як у тому старому прислів’ї, — сказав Мілард. — Ну? Про те, як з’їсти ведмегрима?
— Та це ж огидно, — мовила Бронвін, усе ще затуляючи обличчя долонями.
— Це просто метафора. Насправді, ведмегримів ніхто не їсть.
— Можу закластися, хтось таки їсть, — докинув Єнох. — Цікаво, їх смажать чи їдять просто сирими?
— Заткнися, — сказала йому Емма та знову продовжила з Бронвін: — За певний період ми робимо, так би мовити, тільки один укус. Потім ми зосереджуємось на наступному укусі й тільки після цього думаємо про третій. Тому спершу ми знайдемо дивного, а вже потім будемо думати про пошук часової петлі. Окей?
Бронвін підвела голову та зиркнула на Емму крізь пальці.
— А можна використати іншу метафору?
Емма засміялась.
— Звісно.
Через деякий час година пік почала ослабляти свою хватку. І от, нарешті, дорожній рух прийшов до норми, і ми вже мчали далі, у напрямку Філадельфії, а після цього на нас чекали Нью-Йорк та повна невідомість. Ми поринули в мовчання, зосередившись на наступному «укусі».
59 Восьмий студійний альбом англійського рок-гурту «Пінк Флойд», який вийшов у 1973 р.
60 Комбінована страва в меню фаст-фуду, складові якої окремо продаються зазвичай дорожче.
61 Північно-східна частина США, між Бостоном та Вашингтоном, де найбільша в країні щільність населення.
62 Кухня, яка включає в себе найкращі страви різноманітних західноєвропейських країн.
Розділ тринадцятий
