—
— Елден, — сказали ми з Кла, щоб знову не отримати палицею по шиї.
Цей заклик, схоже, не потребував відповіді, хіба що оплесків і кількох вітань.
Келлін тримався між нами з Кла саме на такій відстані, щоб не зачепити нас своєю аурою.
— Станьте обличчям до поля, — наказав він.
Ми підкорились. Я бачив Кла краєм ока, праворуч; він повернув голову, щоб швидко глянути на мене, потім відвернувся і втупився вперед. Прямо перед нами ярдів за сімдесят лежала бойова зброя. Чимось сюрреалістичним повіяло від того, як ретельно її розкладено — наче призи, які розігруються в убивчому ігровому шоу.
Я відразу зрозумів, що хтось (може, й сам Вбивця Польоту, хоча я поставив би на Верховного Володаря) схилив гру на користь Кла, а то й відверто сфальсифікував. Плетений кошик з колючими дротиками, очевидно, вже обраний, стояв праворуч, з боку Кла. Ярдів на двадцять лівіше на столі лежали шкіряні рукавиці з шипами. Ще на двадцять ярдів лівіше, майже передом до мене, стояв кошик з бойовими палицями, зручними для побиття і непридатними для вбивства. Ніхто нам не казав, що робити далі; нікому й не треба було нічого казати. Ми збирались бігти по зброю, і якщо я хочу взяти дротик замість рукавиці чи ключки для бандо[67], доведеться перегнати Кла, а потім ще й перебігти йому дорогу.
«Ти швидший, ніж думаєш», — сказала мені Лія, тільки то було у сні, а це — реальне життя.
Ви можете запитати, чи був я наляканий. Був, але також брав наснагу з темного колодязя, який відкрив у дитинстві, коли батько, схоже, забрав собі в голову вшанувати пам’ять своєї дружини, моєї матері, зазнавши краху, згорівши і зробивши нас безхатьками. Деякий час я ненавидів його, ненавидів себе за цю ненависть. Результатом була погана поведінка. Тепер у мене були інші мотиви для ненависті і жодних підстав картати себе за це. Отож так, я був наляканий. Але частина мене палала бажанням.
Частина мене прагнула цього.
Вбивця Польоту вигукнув своїм булькаючим, нелюдським голосом:
І дав мені ще один привід для ненависті.
Ми зірвалися з місця. Коли напав на Ая, Кла рухався з блискавичною швидкістю, але то був швидкий вибух у замкненому просторі. До зброї було сімдесят ярдів. А йому доведеться тягти свою чималу вагу, понад триста фунтів, і я подумав, що, рвонувши на повну силу, зможу зрівнятися з ним на півдорозі до розкладеного бойового спорядження. Сон із Лією справджувався — я швидший, ніж думав. Але мені все одно треба пробігти перед ним, і тоді я не тільки опинюся в його трохи звуженому полі зору, а, що небезпечніше, підставлю йому незахищену спину.
Тож я натомість повернув ліворуч, залишивши йому вільний шлях до дротиків. На рукавиці з колючками я майже не дивився. Вони могли бути смертоносними, але щоб скористатися такою рукавицею, я мав опинитися в зоні удару Кла, а я бачив, як швидко він розправлявся з противником у безпосередній близькості. Я вибрав бойові палиці. За кілька «тренувань» навчився досить вправно ними орудувати.
Я вхопив одну палицю, обернувся й побачив, що Кла вже атакує, низько тримаючи дротик біля правого стегна. Він змахнув ним, сподіваючись розпанахати мене від паху до живота і швидко закінчити бій. Я відступив і вдарив палицею по його руках, щоб вибити дротик. Він скрикнув од болю й люті, але не випустив зброї. Публіка зааплодувала, і я почув, як жінка, без сумніву Петра, заверещала:
Кла знову пішов у наступ, цього разу з дротиком, піднятим над плечем. У ньому не було ані крихти вишуканості; як Майк Тайсон у старих відео про бокс, що їх я дивився з Енді Ченом і батьком, він був домінантним забіякою, який звик придушувати супротивника жорстокою лобовою атакою. У Кла це завжди спрацьовувало, мало спрацювати й тепер проти набагато молодшого супротивника. У нього була перевага у вазі й досяжності.
Як сказала Лія у сні, я був швидший, ніж думав. І, певна річ, швидший, ніж думав Кла. Я відступив убік, немов тореадор, який уникає нападу бика, і щосили врізав палицею по руці Кла, якраз над ліктем. Дротик вилетів у нього і впав на траву. Публіка видихнула:
Петра незадоволено верескнула.
Кла нахилився, щоб ухопити зброю. Тримаючи палицю обома руками, я розмахнувся і щосили вжарив його по голові. Палиця розломилась навпіл. Кров ринула з голови Кла і ручаями потекла йому по щоках та шиї. Такий удар звалив би з ніг будь-яку іншу людину, навіть Ая й Амміта, але Кла лише похитав головою, підібрав дротик і став переді мною. Крива посмішка зникла; він гарчав, очі налилися кров’ю.
— Іди сюди, сучий сину!
— Та пішов ти! Ану покажи, на що здатний. Ти такий же тупий, як і потворний.