Казка полностью

Підлога моєї камери складалась із сорока трьох блоків.

— Навіть дюжина — це забагато, якщо вони можуть вирубити тебе одним доторком або вбити обійнявши, — сказав я. — А ще ж є Келлін, який командує тими, що залишились.

Вуді нашкрябав у записнику «КЕЛЛІН» і показав Клаудії. Та оскільки він був сліпий, то показував не в той бік. Я посунув записник, щоб Клаудія бачила.

— КЕЛЛІН! ТАК! — вигукнула Клаудія. — І НЕ ЗАБУДЬТЕ ХАНУ!

Ні, про Хану, котра жадає крові, не можна забувати.

Вуді зітхнув і потер обличчя:

— Келлін командував Королівською гвардією, коли правив мій брат. Розумний і хоробрий. У той час я б додав: відданий. Я б ніколи не повірив, що він повстане проти Джана. Хоча я б ніколи не повірив і в те, що Елден зробить те, що він зробив.

Він не міг побачити, що Лія відвернулась від нього, так само як від мене, коли я подивився на неї, щоб привітатись. Але я побачив.

— Ось як я вважаю, — сказав я. — Ми повинні зупинити Вбивцю Польоту, поки він ще чогось не накоїв. Ще гіршого. От подивіться, що він уже наробив. Зробив усе це трикляте королівство сірим. Зробив сірими людей, за винятком хіба кількох… — я мало не сказав байстрюків — слово, яким батько назвав Скутера Макліна, мого клаповухого однокласника в середній школі, — цілих, — незграбно закінчив я. — Та й тих він винищує. Я просто не знаю, що з ним робити. І коли.

— Стосовно «коли» — це просто, — озвався Айота. Він закінчив годувати Фаладу й ховав порожній мішок в один з кошиків, прив’язаних до її боків. — Вдень. Сині хлопці тоді слабшають, а на сонце взагалі не можуть виходити. Інакше — бах — і самі кості. — Він подивився на Вуді. — Принаймні я таке чув.

— Я теж таке чув, — сказав Вуді, — але я б цьому не дуже довіряв.

Він щось нашкрябав у записнику й показав Клаудії. Мені не видно було, що він там написав, але вона похитала головою і усміхнулась.

— НЄ, НЄ, ВІН НЕ МОЖЕ НАКОЇТИ БІЛЬШЕ, НІЖ УЖЕ НАКОЇВ, НЕ ПІШОВШИ ДО ТОГО, А ЦЬОГО ВІН НЕ МОЖЕ ЗРОБИТИ, ДОКИ МІСЯЦІ НЕ ПОЦІ­ЛУЮТЬСЯ! ТАК ГОВОРИТЬ ЛЕГЕНДА, І Я ВІРЮ, ЩО ЦЕ ПРАВДА!

Лія підняла очі й чи не вперше виказала інтерес. Вона повернулась до Фалади. Коли конячка заговорила, реакція Айоти, м’яко кажучи, була кумедною.

— Моя господиня бачила їх сьогодні ввечері, коли хмари на мить розійшлись, і Белла майже наздогнала Арабеллу.

Вуді поплескав Клаудію по руці, щоб привернути її увагу. Він показав у бік Лії, показав на небо та провів перед її обличчям двома пальцями, які ледве торкались один одного. Очі в Клаудії розширились, а усмішка зникла. Вона подивилась на Лію:

— ТИ ЦЕ БАЧИЛА?

Лія кивнула. Клаудія повернулась до мене з виразом обличчя, якого я раніше не бачив. То був страх.

— ТОДІ ЦЕ ЗАВТРА! ЗУПИНИ ЙОГО, ШАРЛІ! ТИ ЄДИНИЙ МОЖЕШ! ЙОГО ТРЕБА ВБИТИ, ПЕРШ НІЖ АРАБЕЛЛА ПОЦІЛУЄ СЕСТРУ! НЕ МОЖНА ЙОМУ ДОЗВОЛИТИ ЗНОВУ ВІДКРИТИ ТЕМНИЙ КОЛОДЯЗЬ!

Лія підвелася, схопила Фаладу за вуздечку й повела до дверей. Радар підняла голову й заскавучала. Франна пішла за Лією і торкнулась її плеча. Лія пересмикнула плечима, проганяючи її. Я підвівся.

— ЗАЛИШ ЇЇ, ЗАЛИШ. ЇЇ СЕРЦЕ РОЗБИТЕ, І ПОТРІБЕН ЧАС, ЩОБ ЙОГО ЗЦІЛИТИ, — сказала Клаудія.

Вона, безумовно, мала добрі наміри, але суремний голос позбавив її слова будь-якого співчуття. Лія аж зіщулилась від них.

Я таки пішов за нею.

— Ліє, будь ласка. Поверни…

Вона штовхнула мене з такою силою, що я мало не впав.

І пішла, ведучи конячку, яка була її голосом.

Їй не довелось відчиняти двері, бо, за відсутності вовків поблизу, не було потреби їх зачиняти. Натовп сірих людей усе зростав, і коли з’явилась Лія, ведучи свою конячину, всі, хто стояв, попадали на коліна й поприкладали долоні до лобів. Я нітрохи не сумнівався, що якби Лія чи оті дві вцілілі королівські особи віддали їм наказ захопити місто або принаймні спробувати його відбити, то вони не вагаючись зробили б це.

Ось до чого призвів мій прихід. Будь-яка спроба заперечити це розбивалася вщент, наштовхнувшись на простий факт: вони справді думали, що я той принц, якого обіцяли пророцтва. Не знаю, як Лія, але Вуді й Клаудія теж у це вірили. Саме тому я тепер відповідав за цей натовп потенційних бунтівників, серед яких була й Дора.

Я кинувся за Лією, але Клаудія схопила мене за руку:

— НЄ, ЗАЛИШСЯ! ЗА НЕЮ ПРИГЛЯНЕ ФРАННА.

Вуді сказав:

— Розслабся поки що, Чарлі. Відпочинь, якщо зможеш. Ти, мабуть, втомився.

Я пояснив, що на нас, утікачів, сон налягає тільки зі сходом сонця, а зараз, вночі, сон на очі не йде. Нам зовсім не зашкодить заряд адреналіну та неймовірна радість від того, що ми вирвались із підземелля і втекли подалі від поля смерті.

Вуді послухав, кивнув і написав записку Клаудії. Я був зачарований тим, як акуратно й рівно він пише, хоч і не бачить. У записці було таке: «Чарлі з командою звикли спати вдень, а вночі не стуляти очей». Клаудія кивнула на знак того, що зрозуміла.

— Вона сердиться, бо любила його, так? Коли я з нею познайомився, вона сказала через Фаладу, що Елден завжди був добрий до неї.